Микола Іванович Костомаров народився 4 травня 1817 р. в с. Юрасівка на Воронежчині. Закінчив Воронезьку гімназію, історико-філологічний факультет Харківського університету. Працював у гімназіях Рівного та Києва, викладав історію в Київському університеті. Був одним із засновників Кирило-Мефодіївського товариства — української політичної організації. Створив програмний документ товариства — «Книги буття українського народу». Був репресований і на кілька років потрапив на заслання. Звільнившись, жив у Петербурзі. Брав активну участь у виданні українського журналу «Основа». Помер Костомаров 7 квітня 1885 р., похований в Петербурзі.
Свою літературну діяльність Костомаров розпочав як один з активних учасників харківської школи романтиків. У харківський період видав дві поетичні збірки — «Украинские баллады» та «Ветка», написав п’єси «Сава Чалий», «Переяславська ніч». У наступні періоди свого життя виступав як поет, прозаїк, драматург. Віддавав перевагу науковій праці та публіцистиці.