Герасим Калитка — сільський багатій, у якого є двісті десятин землі. Та це його не задовольняє, він прагне збільшити свої володіння. Про свою мрію він говорить: «Ох, земелько… Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку… » Власницькі прагнення цього чер­ствого і занопадливого «стяжателя» сягають далеко. Він упевнений, що настане день і він скупить усю землю навкруги. Жадоба збагачення — єдина пристрасть Калитки. Вона повністю ним заволоділа. Навіть уві сні глитай марить: «Кругом, кругом усе моє».

Калитка — трудолюбива людина. Він не доспить, не доїсть і не прогу­ляє, але і своїм рідним та наймитам не дає перепочинку. Бо праця, він вважає,— то гроші, багатство. Він часто дорікає наймитам, що вони мало роблять, але багато їдять: «Настане день, то роботи не бачиш, а тільки чуєш, як губами плямкають». Власницькі інтереси навіть родинні та батьківські почуття притупили.

В одруженні сина шукає вигоду, бо хоче невістку і з приданим, і з грішми. А віддавши дочку заміж, Герасим Калитка відмовився дати за нею посаг. І хоча він і постраждав, навіть два зуби втратив, був задоволе­ний, бо п’ять тисяч зосталися у нього.

Калитка заздрить іншим і докладає зусиль, щоб досягнути ще більшо­го багатства. Тому і вирішив придбати фальшиві гроші. При цьому він пробує обдурити досвідченого шахрая, заплативши замість п’яти тільки три тисячі карбованців. Але сам потрапив у пастку, і це доводить його до самогубства: «Краще смерть, ніж така потеря!»

Отже, І. Карпенко-Карий у п’єсі «Сто тисяч» показав хижака-«стяжателя», розкрив риси його характеру, примусив замислитися над такою вічною проблемою, як людське щастя і багатство.