«Євгеній Онєгін». Читаючи рядки роману, намагаєшся уявити собі життя людей XIX століття. Чим жили вони, про що думали, що їх бенте­жило? Подумки переносишся на столичні вулиці і в засніжені села, трішечки шкодуєш, що не був сучасником пушкінських героїв.

Якими бачив Олександр Сергійович Пушкін своїх сучасників? Якою була епоха великого генія?

Формування Пушкіна як поета відбувалося в епоху становлення і роз­витку романтизму в європейській і російській літературі. Романтизм утверджував зацікавленість особистістю, внутрішнім світом людини, звільняв від норм класицизму у художній творчості.

Ці обставини і сприяли розвиткові однієї з найхарактерніших ознак ранньої лірики Пушкіна — зацікавлення особистістю.

Особливими були враження петербурзького періоду життя, які допо­могли поетові створити образ героя свого часу. Уліриці петербурзької пори вже виникає тема критики аристократичного суспільства і світського об­разу життя. У посланнях «N1. N. В. В. Енгельгардту» і «Всеволожському», у «Посланні до кн. Горчакова» Пушкін дає негативну характеристику ве­ликому світу, яка згодом буде поглиблена у романі «Євгеній Онєгін».

Зненавидівши марнослів’я І світські приписи дрібні, Його зустрів і полюбив я.

Чим же небезпечна світська метушня? Тим, що всі представники світського суспільства є рабами умовностей. Давайте згадаємо життя Онєгіна:

…Ловивши в шумі й тишині

Душі зітхання неясні

І позіхи глушивши сміхом,—

Так змарнував він вісім літ,

Так стратив свій найкращий цвіт.

Під час зустрічі з Тетяною в саду він скаже:

Одвертість ваша — чарівна;

У серці підняла вона

Чуттів колишніх вир яскравий.

Усе побачене і пережите Пушкіним у Петербурзі збагатилося нови­ми враженнями і оформилось у твір про неординарного юнака, який став «зайвим» у суспільстві.

До речі, жанр послання, дуже поширений у ліриці ліцейської і петер­бурзької пори, є одним із найбільш продуктивних джерел формування цілого жанру — роману у віршах. Такі особливості послань, як невиму­шеність розмови автора з адресатом, довірливий тон звертання до конк­ретної особи, вільний добір слів загальнонародної мови набули подаль­шого розвитку у романі «Євгеній Онєгін».

Одним із провідних принципів зображення в романі стало правдиве відбиття характерів. Роман у віршах було задумано в той час, коли поет перебував у романтизмі, але ще не прийшов до поняття нових, реалістич­них задач художньої літератури.

У ряді ліричних творів цього періоду («Сіятель», «Демон», «В. Ф. Ра-євському») навколишня дійсність уявляється авторові лише в нега­тивному вигляді. Наступний крок буде зроблено тоді, коли поет поба­чить життя у різнобарв’ї його позитивних і негативних сторін, наважиться оцінювати його тверезо, з реалістичних позицій. І якщо в перших главах роману перед нами постане егоїстичний індив­ідуаліст із вищого класу, то пізніше (починаючи з п’ятої глави) автор упер­ше достатньо розгорнуто зобразить провінційне дворянство як частину тієї суспільної верстви, в якій проходить життя Онєгіна. Спочатку провінційне суспільство показане символічно в фантастичній ситуації (сон Тетяни). По­рівняння дрібнопомісного провінційного дворянства з фантастичними об­разами чудовиськ зі сну Тетяни підтверджуються відзначеним ще сучасни­ками паралелізмом в описові гостей, які з’їжджаються на іменини, і чудовиськ зі сну.

Весь дім у гаморі, в тривозі;

Десятки одягів і лиць,

Собачий гавкіт, писк дівиць,

Шум, гомін, натовп на порозі,

Уклони, поцілунки, сміх,

Крик годувальниць, плач малих. Рій чудовиськ, співвідносних із натовпом гостей, потрібен був автору для створення загального враження про дикунство, егоїзм, розбещеність середовища, в якому опинився герой твору.

Та і сам Онєгін, як дитина свого часу, як породження свого суспільства, справляє на Тетяну подвійне враження: вона бачить його серед чудовиськ, і в той же час він виступає її рятівником від тих же чудовиськ.

Дуель і трагізм її завершення є своєрідним продовженням сну Тетя­ни і разом з тим показником ворожих відносин особистості і суспільства. Автор співчуває душевним стражданням Онєгіна, який став жертвою су­спільної моралі.

Головний герой роману сприймається мною як людина, сповнена протиріч:

Хоч нам відомо, що читання

Давно Євгеній розлюбив,

Одначе деякі писання

Із-під неласки він одвів:

Співець Гяура та Жуана,

Та зо два, зо три ще романи,

Де віддзеркалився наш час

І де змальовано для нас

Його героїв досить вірно,

Без віри й честі у ділах,

З холодним серцем у грудях,

Химерам відданих безмірно,

Чия озліла голова

На марні дії порива. У заключних главах роману автор зробив новий суттєвий крок у роз­критті взаємин героя з суспільством. Онєгін відвідує ряд старовинних російських міст, а потім їде на Кавказ. Контраст славного історичного ми­нулого цих міст і сучасного суспільного застою викликає у Онєгіна сум.

Онєгін, цей представник дворянського суспільства, вважається дива­ком, бо не проймається усім тим, що цікавить інших молодих людей. І в той же час відверто протиставити себе суспільству він теж не може.

Чи сплін, чи самолюбства біль На цім обличчі? Як, відкіль? Хто він такий?

Тривалість роботи О. С. Пушкіна над романом «Євгеній Онєгін» викликана зміною обставин у країні після поразки повстання декабристів. І цей факт виправданий, адже в реальному житті поряд із суспільними змінами відбувалась і зміна особистості.

Отже, і головний герой роману «Євгеній Онєгін», і суспільство, в якому він жив, стало цілковитою енциклопедією російського життя.

Геній Пушкіна набагато випередив свій час. У ліричних творах поета відбиваються найсуттєвіші проблеми сучасного йому життя, окреслюють­ся теми, які знайдуть продовження в літературі його послідовників. По­езія Пушкіна — це цілий світ, в якому кожен читач може знайти те, що стосується його особисто. Дружба, любов до батьківщини, її історія, істо­рія людства, свобода особиста і суспільна, рабство і тиранія, життя і смерть, природа і людина, кохання і самотність — ось лише невелика частка мотивів його лірики.

Мотиви свободи і волі особливо піднесено звучать у творчості Пушкі­на на початку 20-х років. У цей період він підтримує тісні зв’язки з майбут­німи декабристами, а ода «Вольність» — своєрідне поетичне вираження ідей «Союза благоденствия». Та які б політичні пристрасті не кипіли, Пушкін, в першу чергу, залишався поетом. Його оду прихильно зустріли читачі й од­нодумці, але поет ніколи більше не звертається до цього жанру для створен­ня актуальної політичної лірики. Поет відчув, що новий час потребує не тільки нових тем, але й нового їх вирішення. Волелюбні мотиви набувають у його творчості пристрастності, яка була властива тільки інтимній ліриці, наприклад, вірш «К Чаадаєву».

Одна з головних тем творчості Пушкіна — тема поета і поезії. Ради-щев, Рилєєв були його попередниками в цій темі, визначили громадянську позицію поета у ставленні до явищ дійсності. Пушкін іде далі, його хви­лює проблема свободи творчості, відображена у вірші «Разговор книго-продавца с позтом». Книгопродавець окреслює традиційні поетичні теми:

И так любовью утомленньїй,

Наскуча лепетом молвьі,

Заране отказались вь

От вашей лирь вдохновенной.

Теперь, оставя шумньй свет,

И муз, и ветреную моду,

Что ж изберете вьі?

Позт:

Свободу.

У поезії «Пророк» поет говорить про свою відповідальність за все, що відбувається на землі. Пушкін звертається до образів міфології, Біблії. На початку вірша відображається духовна спустошеність поета, та усві­домлення своєї місії пророка надає нової сили почуттям і здібностям по­ета. Він приходить до висновку, що його місія не просто втішати, радува­ти людей або давати насолоду своїми творами, але й вчити читача, вести його за собою: «И бога глас ко мне воззвал: «Восстань, пророк, и виждь, и внемли, исполнись волею моей, и, обходя моря и земли, глаголом жги сердца людей!».

Любовна лірика Пушкіна напрочуд багата й різноманітна. Вона має певні особливості. Одна з них полягає в тому, що поет порушує існуючі правила й підкоряє форму змісту твору (немає чіткого поділену на жан­ри — елегію, романс, послання). Наприклад, відома поезія «К ***» (Ганні Петрівні Керн), з одного боку, виглядає, як послання, але має певні риси романсу і навіть елегії.

Але Пушкін не тільки новатор форми, в любовній ліриці він створює нову мережу цінностей, яка спирається на життєву мудрість і гуманізм. Гуманізм проявляється, передусім, у його поважному ставленні до коха­ної, він визнає за нею право на вибір, навіть коли цей вибір не на його користь. Найхарактерніший приклад — поезія «Я вас любил». Його лю­бов — це насамперед любов до обраниці, а не до самого себе, до свого почуття.

Любов, за Пушкіним, це не аномалія (як часто зображували її роман­тики), це природний стан душі людини, і навіть коли це почуття не ви­кликає взаємності, воно приносить радість, а не страждання. Яскравий приклад такого погляду на любов — поезія «На холмах Грузии лежит ночная мгла.»:

И сердце вновь горит и любит — оттого, Что не любить оно не может.

Дослідники творчості Пушкіна визначають ще одну тему у творчій спадщині поета — філософська лірика. Це в першу чергу лірика приро­ди, що відбиває вічну течію життя, непідвладну людину.

У віршах про природу Пушкін відтворював свої уявлення про устрій світу. Народження, дитинство, юність, зрілість, старість і, нарешті, смерть зображуються, як природні, не викликають ні здивування, ні протесту. Природа мудра і справедлива, Пушкін схиляє голову перед самим дивом життя, яке в його ліриці прекрасне у будь-яких проявах.

До філософської лірики належать і твори, де Пушкін викладає свої погляди на людське суспільство. Наприклад, «Анчар». Він не проти­ставляє поняття раб і володар, у його уяві ці особи рівноправні, тому ви­никають такі рядки:

Но человека человек Послал к анчару властньм взглядом. Провина за те, що зло, яке втілює анчар, вилилось у світ, лежить на

них обох. Рабство — це зворотна сторона тиранії, і існувати вони можуть

тільки разом.

Пушкін — перший російський письменник світового значення, що мав вплив не тільки на російський, але й на світовий літературний процес. Достоєвський стверджував, що вся російська література «вийшла з Пуш­кіна». Бєлінський назвав роман «Євгеній Онєгін» «енциклопедією ро­сійського життя», повною мірою це визначення можна віднести і до лірики Пушкіна.