Архів позначки: духовність

«НАРОДЕ МІЙ, ДО ТЕБЕ Я ЩЕ ВЕРНУ…» (В. Стус)

11 клас, Твори з української літератури, , , , , , , ,

Василь Стус… Славне ім’я Поета, Громадянина, Людини. Не було йому місця тут, у цьому світі, бо не міг він притертися, звикнути до суспіль­ства, його законів, його звичаїв, де люди думали одне, а говорили інше. Кидався незахищеними грудьми на амбразуру, готовий прийняти на себе вогонь. Без ніякого страхування, без найменшого тактичного маневру, без рятівних гальм житейської мудрості і тверезого глузду. Над такими, як він, висів дамоклів меч державної машини, яка бачила в поетові «п’яту колону», що зсередини розхитувала державний устрій, розрахований і розпланований, здавалось, на віки. Такі люди довго не затримувалися у «великій зоні», навкруг них була якась аура приреченості…

Ще до загибелі Василя Стуса українська культура, література зазнала величезних втрат. Десятки, сотні письменників, поетів безслідно зникли в таборах смерті, інші змушені були або мовчати, або оспівувати режим, який ненавиділи, керманичів, яких зневажали. Але вони вижили, зберег­ли свій талант, сили, щоб зараз, у наш час змін і відродження, піднести українську літературу на нову висоту.

Ми, українці, не звикли цінувати своїх геніїв за життя. Якась жорсто­ка закономірність: час палить, нищить генія невблаганними вироками, а коли збагне, що дух його — безсмертний, схиляється в пошані й каятті. І роздумуючи над долею Стуса, я приходжу до висновку, що треба було йому не загинути героїчно, а вижити і творити культуру, літературу Мертві герої лишають самі імена, а будувати фундамент національного відродження треба живим.

Мені здається, що навіть у тодішньому тоталітарному суспільстві умови для творчості були не настільки нестерпні й безнадійні, як думав Стус. От хоча б взяти й Тичину. Він був здатен і терпіти, і залишатися собою. Ця властивість — одна з незчисленних його здібностей. Правда, зараз деякі митці згадують, що вірш Павла Григоровича «Партія веде» був написаний у 33-му році, коли люди пухли і мерли з голоду, а поети або мовчали, зломлені червоним терором, або видавали на-гора «Не зла­тоглавий нам потрібен» (і це про Київ!). Але ж ми знаємо й іншого Тичи­ну саме тому, що у свій час він перемовчав. Талант — категорія суспільна. Він мусить бути збережений для спільноти. Василь Стус недооцінював себе, не до кінця розумів свою роль і в суспільстві, і в літературі, і тому цю думку заперечував. Поет вважав, що в екстремальних умовах буття важли­вішим є не збережений талант, а жертовна посвята себе народу. Житиме народ — будуть і таланти.

Я вважаю, що це не так. Література, мистецтво, духовність — це ті цінності нації, які не дадуть щезнути українському народу, які об’єдну­ють нас, наповнюють гордістю, національною гідністю.

Політична свідомість

Політологія, , , , , , , , , , ,

План.

1. Що таке політична свідомість?
2. Суб‘єкти політичної свідомості.
3. Політична свідомість, як найважливіший спектр політичної діяльності.
4. Структура політичної свідомості.
5. Громадська думка як форма політичної свідомості.

Політична свідомість – це сукупність поглядів, оцінок, що відображають політико-владні відносини та політичні інтереси суб‘єктів. Сукупність знань політичної свідомості складається з пізнання політико-владних відносин кожного з видів:
– представницької (законодавчої)
– виконавчої
– судової.
А також із сукупності політичних інтересів суб‘єктів, знання, цілісності яких втілюються в навчанні чи становленні колективної волі, спрямовані на здійснення функції управління і самоврядування народовладдя.
Будь-який вид політичної свідомості зумовлений об‘єктивними інтересами соціальних спільностей та характером інших взаємовідносин. Ці види політичної свідомості зумовлений особливостями, професійних, вікових та інших параметрів суб‘єктів. У політичній діяльності люди завжди керуються значними концепціями, програмами, настроями, почуттями тобто політичною свідомістю.
Політична свідомість як найважливіший духовний фактор політичної діяльності – це єдність теоретичного й буденного рівнів свідомості суб‘єктів, що робить можливим необхідність врахування інших інтересів, узагальненням їх у політиці програми, теорії, вироблення шляхів і засобів реалізації їх.
Політична свідомість у такий спосіб виступає показником усвідомлення людьми цілей політичного розвитку, механізмів їх здійснення і водночас фактором розвитку, механізмів їх здійснення і водночас фактором розвитку політичного життя, політичної системи суспільства.
Така інтегруюча роль політичної свідомості у суспільстві забезпечується її функціями, які становлять сприятливу єдність політико-психологічного, політико-ідеологічного та діяльно-практичного компонентів структури політичної свідомості.
Дає змогу чітко визначити функціональний критерій її суспільного та індивідуального призначення.
Виділяючи психологічну ідеологічну та діяльні сну функції політичної свідомості, як відомо самостійні, що взаємно проникають одна в одну лиш в своїй цілісності формують обличчя політичної свідомості. Політична свідомість виникає і функціонує у процесі практично – діяльнісного завдання людьми, соціальними спільностями політичного буття. Діяльність є основою політичної свідомості, надає їй певності та загальнозначущого політичного смислу..
З тоталітарної політичної свідомості, відчутними людей від влади ця свідомість підтримувала види народу в непогрішність верхів, мудрість фондів, що висловлюють народні інтереси.
Громадська думка як форма політичної свідомості відображає ставлення соціальних спільностей, осіб до політичних програм, дій політичних суб‘єктів, політичних лідерів. Це один із дійових компонентів демократичної політичної структури спрямовані збагнути інтереси мас і розгорнути діяльність з метою здійснення їх.
Враховуючи громадські думки стає одним з каналів ефективності політичних дій суб‘єктів. Однак повторити про її дієвість, компетентність, погану методичну озброєність означає заперечувати реальний стан справ у цій сфері. Це новий механізм форм вираження політичної свідомості мас.
Вважають, що якщо громадська думка є специфічним станом суспільної і політичної свідомості, який відображає ставлення людей до найрізноманітніших питань суспільного і політичного, то відношення його, виробленими практичних рекомендацій є саме по собі благом, яке потрібно розвивати.
Політична свідомість є водночас передумовою формування політичної діяльності. Якщо в ній жорстко задається незмінна політична свідомість, що заперечує індивідуальну, це є показник тотальної духовності можновладців.
В наслідок цього індивідуальна свідомість втрачає своє призначення, а людина вилучається з політичного процесу.
Подолання труднощів політичного і суспільного буття роздвоєності свідомості людей потребує мобільних ефективних програм діяльності осіб, реально забезпечити усуненням дефіциту всього життєво необхідного, дати можливість внести у політичну свідомість мас соціально-гуманістичні цінності і орієнтири.
Політична свідомість різних суб‘єктів і відображенням рухомих політичних відносин. Лише в цьому випадку вона набуває дійсного змісту й форми вираження, стає механізмом ефективних практично-політичних заходів.

Використана література.

1. Політологія: курс лекцій. – К., 1993. Міністерство освіти України.
2. Політологія: конспект лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України. – К., 1999. В.М. Піча, Н.Н. Хома.