Філософська думка зародилася в епоху формування перших класових суспільств і ранніх держав. Це був час, коли відходила в минуле міфологічна культура, на ґрунті якої виникли перші релігійно-філософські системи, що згодом стали справжньою філософією. У ІІ-І тис. до н.е. цей процес охопив територію Стародавньої Індії, де й з”явилися перші філософські традиції і школи.

Основні особливості староіндійської філософії:

1)_Головна особливість – в філософії Стародавньої Греції сформульовано ідею активно-діяльної сутності: під якою розуміється єдність душі і тіла, духовного і тілесного, свідомості і матерії.

2)_Формування на базі міфологічно-релігіозного світогляду .

3)_Своєрідність ставлення до Вед.

4)_Споглядальний характер і слабкий зв’язок з наукою.

5)_Змалювання духу, як безликого, бездіяльного явища.

6)_Народження логіки.

7)_Побудова соціальної філософії на принципах етики страждань і щастя.

Веди – стародавні пам’ятки індійської літератури, написані віршами та прозою (1500 р. до н.е.). У них у міфологічній і релігійній формі сконцентровано всі існуючі на той час знання, що характерні для цього періоду історії Індії, а також викладено практичні рекомендації для жерців щодо правильного виконання релігійних обрядів тощо.

Скл з 4 розділів: Рігведа, Самаведа, Яджурведа і Атхарведа.

Брахмани – своєрідні коментарі до текстів Вед, у яких тлумачиться мета і послідовність жертвоприношень, а також правильність їх виконання.

Упанішади – завершальний етап у розвитку Вед, трактати релігіозно-філософського плану, засадові ідеї давньоіндійської філософії, що згодом розроблялися філософськими школами або окремими філософськими течіями (даршанами).

Перші філософські системи, що виникали, досліджували проблеми людського існування, життя, інтересів, здійснювали пошуки шляхів подолання труднощів, що об”єктивно існували в людському житті. Шукали відповіді на питання про добро і зло, картину Всесвіту, сенс людського життя. Причому ці відповіді мали песимістичний характер. Перші давньоіндійські мислителі вважали, що зло є домінуючим атрибутом людського існування. Людина усвідомлює своє страждання і постійно перебуває в постійному пошуку шляхів його подолання.головна причина страждання – залежність людини від впливу на неї карми. Сенс існування – прагнення управляти своєю кармою, або подолати зло, яке домінує в реальному житті та є небезпечним для майбутнього.

Головна причина зла-незнання істини про справжні причинно-наслідкові зв”язки, що існують у житті людини та Всесвіті.

Істини людина отримує як одкровення, яке приходить до неї за певних умов особистого життя. Істина необхідна для того, щоб звільнити людину  від людських потреб, чуттєвих потреб тощо, які є безпосередньою причиною існування зла і страждань. Матеріальний світ не дає душі можливості поєднатися з вічним абсолютом (Брахмою), який перебуває в стані вічного незмінного спокою, щастя й блаженства.

Принципи закладені у Ведах, Брахманах, Упанішадах, стали основою таких світоглядів: брахманізм, бхагаватизм, буддизм, джайнізм.

Засновники цих світоглядних систем: Будда, Капіла, Джайміні, Готама та інші залишили після себе Сутри – короткі практичні рекомендації, що відображали сутність учення релігійно-філософських систем. Згодом вони стали правовими принципами, конкретними рекомендаціями до виконання ритуалів, жертвоприношень, способів організації повсякденного життя, виконання громадських обов”язків.

Історики релігійно-філософської думки Стародавньої Індії виділяють класичні системи – санкх’я, н’яя, йога, міманса, веданта, вайшешика; неокласичні системи – чарвака-локаята, буддизм, джайнізм.

Йога – з’ясування питання про сутність душі та тіла, духовного та тілесного, самовдосконалення душі тіла шляхом самопоглиблення людини у свій внутрішній світ, що реалізується через безпосереднє бачення і переживання.

Санкх’я – світогляд базується на уяві, що в світі існують два самостійних начала: пракріті (субстрактна першопричина) і пуруша -“Я”, дух, свідомість. Вони вважають що Всесвіт виник завдяки впливу пуруші та пракріті.

Міманса – суперечник буддизму у вченні про сутність світу, рішуче заперечує ідею нереальності, ілюзорності світу, миттєвості його існування, пустоти або ідеальності його. Вони вважають світ вічним, незмінним, він не має ні початку ні кінця, але окремі речі здатні змінюватися, виникати і гинути. Вони розрізняють вічні, звукові субстанції. Субстанція  це основа всіх якостей , що існує у дев’яти модифікаціях: земля, вода, повітря, вогонь, ефір, душа, розум, час, простір.

Н’яя – вершина староіндійської логіки та теорії пізнання. Існує чотири види вірогідного пізнання:1) чуттєве сприйняття 2) логічний висновок 3) порівняння 4) словесне засвідчення авторитетів.

Вайшешика-одна з ортодоксальних даршан, згідно з якою весь світ складається з субстанцій, якостей, дій, все загальності, особливості, присутності та небуття. Розум і душа-вічні субстанції. Трактує мету людського  життя як позбавлення душі від матеріальної залежності, що в повсякденному житті означає закінчення всіх мук і страждань.

Веданта-результат інтерпретації основоположних засад Упанішад. Усе, що існує в  світі, –  це Бог

Чарвака-локаята не вірить у життя після смерті, заперечує існування Бога. Сенс людського існування – щастя.

+буддизм