Філософські погляди давніх китайців зароджувались і розвивались у процесі критичного переосмислення міфологічної культури.
Пантеон богів давньокитайської міфології очолював Шан-ді. Він уособлював сили верховного божества – бога Неба, був творцем і керівником Всесвіту, а його представником на землі вважали імператора, який мав титул Сина Неба. Особливістю китайської міфології був культ предків, який ґрунтувався на вірі в можливість духів померлих впливати на життя й долі мешканців Піднебесся. Жителі Ст.Китаю опікувалися цими духами через жертвопринесення, або гарантували добро і уникали зло.
Характерним для китайської міфології було уявлення про навколишній світ як взаємодію двох суперечливих першопринципів – жіночого „інь” та чоловічого „ян”. Взаємодія цих принципів породжує всю багатоманітність існування предметів та явищ оточуючого світу і Всесвіту загалом.
Загальна особливість філософії Ст.Китаю – її спрямованість на вирішення етико-правових проблем.
Досягнення філософської істини – це найефективніший шлях до морального самовдосконалення. Головною проблемою філософії була практика управління країною та підлеглими.
Загальну ідею тогочасного світосприйняття описували формулою „гармонія неба, людини й землі”, яку розкривали вчення про існування п”яти першопричин усіх речей (води, вогню, дерева, повітря, землі); учення про поділ усіх предметів, явищ і процесів на інь та Ян тощо. Таким чином,китайська філософія через брак наукових знань пояснювала світ, використовуючи наївно-матеріалістичні ідеї, водночас нехтуючи ніби ненауковими загально філософськими проблемами.
+конфуціанство
+даосизм
Легізм(школа законників, або Фацзя). Головним предметом філософських роздумів легістів стало питання ефективного управління державою. Управляти державою не можна лише на основі доброчинності. Домінування доброчинності може спричинити до розвалу держави й виникнення анархії. Тому в управлінні треба поєднувати як принципи ненасильства на основі моральності, так і методи примусу (за допомогою армії). Армія та сила необхідні для того, щоб управляти „нерозумною” частиною жителів Піднебесся. Закони мали бути однакові для всіх, і покарання в разі їх порушень мали застосовуватись як до звичайних людей, так і до найвищих державних чиновників.
Моїзм. Моїсти критично ставилися до конфуціанства. Вважали, що марно сподіватися на долю. Праця, а не доля визначає зміст і сенс життя. Головним об”єктом клоніння вони вважали Небо. Небо для моїстів-бог. Небо хоче щоб всі любили один одного. Якщо одна людина любить іншу, то Небо зробить їх щасливими, а тих, хто не люблять інших, покарає. Небо створило все, що існує на землі, воно захищає жителів Піднебесся, не вимагаючи за це винагороди. Любить справедливість і не визнає війни.
Чань-буддизм. „чань”-медитація, споглядання. Особливість чань-буддизму – віра в можливість містичного споглядання на основі певної медитативної практики. Характерними особливостями були також недовіра до слова й тексту як каналу передачі знань і пізнання істини про життя, можливість отримання стану нірвани без довгострокових, виснажливих вправ та аскетичного способу життя, впевненість в тому що кожна людина має можливість поза розумового шляху отримання Великої істини. Людина-носій елементів Будди, що дає їй можливість отримати найвищі цінності життя в процесі самореалізації та самовдосконалення.