Щаслива доля судилася Б. Пастернаку. Дружна сім’я професійної піа­ністки та оригінального талановитого художника з самого дитинства плекала майбутнього поета ніжними мелодійними звуками, багатством барв і кольорів. У домі художника Л. Пастернака збиралася російська богема, яка також впливала на вразливу душу поета.

Навчання його було продуманим, цілеспрямованим: заняття музи­кою, композицією, заняття філологією, філософією. Що ж вибрати з цього, тим більше, що тобі все подобається.

Особливу роль у долі юнака зіграв австрійський поет Р. М. Рільке, який бував у домі Пастернаків. Захоплення його поезією спрямувало подальший шлях Б. Пастернака.

Формування його йшло і під впливом В. Маяковського; шукав себе в літературних групах «Лірика», «Центрифуга», але талант, вимогливість і велика працездатність спрямували поета на свій оригінальний шлях.

Б. Пастернак захоплювався і прозою, і поезією, і перекладами. Все це не розпорошувало його талант, а доповнювало, збагачувало. Його ставлення до природи, думки про всесвіт і про людину як часточку цього всесвіту було основою стилю його поезій.

Прекрасна ґрунтовна освіта та багата уява поета змушують читача звикати, зживатися з поезією Б. Пастернака.

«Бьіть знаменитьш некрасиво!» — і зразу з’являється запитання: чому? Поет нам допомагає знайти відповідь: «Позорно, ничего не знача, бьть притчей на устах у всех». Його розуміння — бути знаменитим — це «так жить, чтобь в конце концов привлечь к себе любовь пространства, усльшать будущего зов».

.Вдивляюся в портрет поета, в його очі. Здається, що цілий світ го­рить у тих очах, і та свічка з моєї улюбленої поезії Б. Пастернака також відбивається в болючому погляді поета, висвічує рани його душі:

Мело, мело по всей земле, Во все предель. Свеча горела на столе, Свеча горела.

Це поезія справжнього художника, бо в нашій уяві вимальовуються картини долі людської, її самотності, її зіткнень.

Багата метафоричність поезій Б. Пастернака оригінальна тим, що пе­реносне значення в образі ніби міняється місцями з прямим, стає над ним. Так, у поезії «Гефсиманський сад» спочатку уявляємо біблійний сюжет про Ісуса Христа, згадуємо молитву пророка на Оливній горі, а потім якось забуваємо про те, думаємо про Гефсиманію, де кожен доп’є свою чашу страждань до кінця. І тільки Богові під силу пронести повз мене чашу або…

Як вдалося поетові перенести мене на дві тисячі літ назад і блиска­вично повернути назад?!

Дійсність бачиться поетові завжди в динаміці, в постійній мінливості та активності:

Действительность, как вьспавшийся зверь, Потягиваясь, поднялась спросонок. Це також уміння одночасно бачити різні світи, співставляти їх, аналізувати, робити висновки.

Я тепер розумію, чому така горда, вимоглива Марина Цвєтаєва не просто була закохана в цього Поета, вона цінувала його талант, його ви­соку духовність, порядність; вона чекала завжди оцінки своїх творів саме від людини з таким своєрідним поетичним баченням.