Стосовно проблеми людини в соціології використовується значний поняттєвий апарат. Це зумовлено, передусім, склад­ністю феномена людини. Найбільш узагальненим родовим є поняття “людина“. Зазвичай, людину визначають як біосоціальну істоту, що є вищою ланкою розвитку живих організмів шляхом їх еволюції, а також передумовою й активним суб’єктом культурної еволюції. Зважа­ючи на багатоаспектність вияву сутності людини, науковці ви­значають її через найбільш властиві їй характеристики, зокрема: людина як природна, діяльна, предметна, свідома та суспільна істота. Соціологічний аналіз потребує розгляду людини з позицій її взаємодії з іншими людьми, соціальними інститута­ми, соціальною системою загалом тощо.

Поняття “індивід” характеризує людину як відособ­леного, поодинокого, конкретного представника людської спільності (конкретний учень, студент, викладач, бізнесмен). Це поняття в соціології використовується тоді, коли треба розглянути конкретних людей як членів якоїсь спільноти, групи, класу, нації чи представників вибіркової сукупності. Існує специфіка використання цього поняття в соціології. Поняття “індивідуальність” є похідним від поняття “індивід” і відтворює те неповторне, специфічне, унікальне, своєрідне, чим один індивід відрізняється від іншого. Ці від­мінності можуть бути абсолютно різними, починаючи від при­родних рис, особливостей поведінки та закінчуючи манерою ходи чи специфікою одягу. Це поняття надзвичайно поширене в психології, у соціології ж його застосування обмежене. Дещо ширше застосування в соціології має поняття “інди­відуалізм”, яке також є похідним від поняття “індивід”. Індивідуалізм – це тип світогляду, за яким індивідуальні інтереси протиставляються суспільним і переважають їх.

Поняття “особистість” входить у науковий обіг для ви­значення в людині не даних від природи, а в набутих у спів­житті з іншими людьми характеристик, які називаються соціальними. Отже, особистість – це соціальна характеристи­ка людини через комплекс ознак, яких вона набуває в су­спільстві внаслідок залучення її до системи суспільних відносин. Саме тому особистістю не можна народитися, нею можна лише стати в суспільстві. Формування особистості відбувається з часом, коли індивід із пасивного об’єкта пере­творюється   на активного суб’єкта суспільних відносин, здійснюючи власну діяльність, набуваючи знань, досвіду, культури, досягаючи певних статусів тощо. До соціальних рис індивіда належать: – соціальні статуси, соціальні ролі, що їх відіграє індивід у суспільстві; – соціальні риси, зумовлені взаємодією з іншими; – почуття, думки, переконання, сформовані під впливом середовища; – соціально визначена мета діяльності; – загальний рівень освіти та культури індивіда; – професійні здатності й уміння; – ідентифікація себе з групою. При аналізі цього поняттєвого ряду у пригоді може стати відома філософська тріада:

загальне-одиничне-особливе, де під загальним можна розуміти людину, під одиничним -індивіда, під особливим – особистість.