Геракліт з Ефеса зробив якісно новий крок у філософії. Його називають засновником першої форми філософської діалектики. Він вважав, що світ перебуває в постійному розвитку й стані самознищення.
Єдиним, матеріальним першоелементом світу Геракліт вважав вогонь, який лежить в основі всіх речей; сама природа є вічно живим вогнем, котрий ніколи не згасає. Стихійна діалектика у Геракліта виявляється в його вченні про рух, зміни, перетворення речей, протилежності та їхню боротьбу.
Всесвіт – плинний, змінний. Він знаходиться у вічному русі, як і всі речі, що нас оточують. Своє уявлення про це Геракліт висловлює в таких судженнях, які стали вже крилатими: “все тече, все змінюється”; “неможливо двічі ввійти в одну і ту ж річку” в один і той же час стосовно одного і того ж суб’єкта, “бо протікає інша вода”.
Світ, у якому живе людина, сприймався Гераклітом як величезний потік (взаємний перехід) протилежних якостей «холодне стає теплим, тепле — холодним, мокре — сухим, а сухе — мокрим». Філософ зробив висновок: будь-який предмет чи явище світу мають свої внутрішні протилежні сторони (життя й смерть, день і ніч тощо). Взаємоперехід протилежних якостей визначає розвиток світу. Геракліт вважав, що війна (ворожість) є виявом боротьби протилежних позицій і «батьком» усіх речей.
За Гераклітом, в основі причинно-наслідкових подій лежить Логос як закон, що визначає процес взаємопереходу протилежностей. Пізнання дії цього закону — головний показник мудрості людини й мета життя філософа.
Три фундаментальних положення, котрі мають виключне значення розкриття сутності діалектики та її розуміння:
1. Це судження про зміну, плинність всіх речей і явищ, їх біжучість, взаємопереходу.
2. Це теза про всезагальність внутрішніх протилежностей, котрі притаманні всім речам і явищам, їх єдність і боротьбу.
3. Це уявлення про матеріальний першоелемент всього існуючого – вогонь.