Вона поглянула на нього, як на «старого».

Коли вже Тургенєв у свої сорок сім років завжди говорить про старість, то що вже казати про людину, яка досягла п’ятдесяти?

О Боже мій, господи! Це ж і вона вже розмінює свій четвертий десяток!.. їй минуло тридцять. Вона також стара?.. Ні, ні. Герцен казав, що справжнє життя жінки починається після п’ятдесяти! Вона не раз згадувала це, сміючись… їй ще далеко до старості!..

Елегантний, з благородною осанкою чоловік, справжній фран­цуз. Волосся трохи посивіле, обличчя ще гарне, хоч немолоде, та з таких, котрих не псують зморшки. Воно могло б видатися навіть строгим, гордовитим, коли б не добрі очі.

Він чемно запрошує сісти, уважно дивиться на жінку, про яку говорив йому цей прекрасний російський письменник Жан Турге­нєв. Жінка молода… Вродлива? Щось більше за вроду. У повному жіночому розквіті. Що за дурниця вживати визначення «бальза-ківський вік» для жінок після тридцяти років? Саме після три­дцяти жінка розквітає. Хіба його не любили жінки цього віку?

Вона не схожа на парижанку, хоч говорить бездоганною фран­цузькою мовою. У ній нема їхньої грайливості й кокетування.

—    Я зробила переклад свого твору «Кармелюк» французькою мовою,— говорить вона.— Поки що це просто як підрядник, аби ви зрозуміли самий зміст. Коли твір підійде для вас, тоді я попра­цюю над ним досконало.

Крім жіночої принадності, видно, що це ділова роботяща людина, видавець це одразу розуміє. З такими приємно мати справу.

—    Я прочитаю найближчим часом. Я певен, що ми знайдемо спільну мову.

Його дивує якийсь наївний погляд її великих сірих очей, коли вона говорить досить стримано про свої книги, наче сама диву­ється, що написала їх, і раптом, коли згадує про своїх видав­ців, у цих очах і в куточках губ мелькає лукава смішинка. І це враз переконує Етцеля, що не така вже проста ця жінка, і йому хочеться ближче познайомитися з нею.