Сучасна соціолінгвістика оперує поняттями мовна ситуація, суспільний статус мови, функціонування (функції) української мови, соціальні діалекти, вибір мови спілкування та ін. Посту­пово наукова дисципліна формує термінологічний апарат, у якому терміни не обтяжені емоційно-експресивною конотацією. Однак у терміні соціальна престижність мови аксіологічний, оцінний компонент наявний, оскільки сама семантика слова престижність містить сему «оцінка». Зауважимо, що про соціальну престиж­ність щодо української мови як мови до недавнього часу недер­жавної нації, мабуть, говорити маємо з певними застереженнями. Для об’єктивної оцінки соціальної престижності української мови, треба було б відповісти на питання: які соціальні групи, прошарки послуговуються українською мовою, яке ставлення до мови, про­голошеної державною, у загальноосвітній, вищій, спеціальній професійній школі, у середовищі державних службовців, при­чому на найвищих посадових щаблях, яке ставлення до мови у Збройних силах тощо. Можемо констатувати, що на сьогодні поняття соціально престижна мова і державна мова не можна однозначно вважати тотожними. Соціальний престиж мови вимі­рюється: мірою використання мови на найвищих щаблях держав­ної влади, оперуванням україномовними комунікатами в різних сферах виробничого, суспільного життя; ставленням до мови як засобу досягнення службової кар’єри; задоволенням найрізно­манітніших культурно-освітніх потреб громадян; місцем мови в інформаційному просторі (радіо, телебачення, книговидання).

Українська літературна мова від часу свого формування най­тісніше пов’язана з діалектними різновидами мови. У різні пе­ріоди історії української літературної мови по-різному склада­лися її відносини з діалектами, койне, просторіччям, жаргонами, з іншими мовами.

Сьогодні маємо визнати, що літературна мова, культивована освітою, комунікативною практикою освічених людей у XXст., входить у нові сфери сучасної комунікації. Це мова диплома­тії, міждержавних зв’язків, розширення словника економічної, фінансової, банківської, юридичної діяльності.

Проблема соціальної престижності літературної мови безпо­середньо торкається теоретичного і практичного питання роз­мовної мови як нижнього функціонально-стильового регістру в межах нормованої мови. Цю розмовну мову в її просторовому вимірі нерідко оцінюють як суржикову, хоч варто застерегти щодо не завжди коректного використання цього терміна. Скільки міс­цевих українських мов в Україні? Крім визнаних і науково опи­саних діалектів, можна говорити про існування розмовної літе­ратурної мови з характерними територіальними відмінностями. Носії цих розмовно-територіальних чи народнорозмовних відмін розуміють один одного і водночас визнають існування літера­турного стандарту, що склався у мовному просторі України як результат нормативів освіти.

Соціально престижною формою національної мови і надалі залишається літературна мова з її усталеними динамічними нор­мами, просторова і часова глибина яких сприймається по-різному, залежно від рівня освіти мовців. Про феномен соціальної прес­тижності мови можна добути відомості із проведеного анкету­вання. Зокрема, такий зв’язок констатуємо в анкеті для батьків, де сформульовано питання про потребу вивчення української мови для майбутньої службової кар’єри дитини. В анкеті маємо інші питання і відповіді: щоб дитина була освіченою, культурною люди­ною — на це позитивно відгукнулися 56 відсотків респондентів. Тобто потребу вивчення української мови батьки пов’язують із осві­тою і культурою. І хоч освіта, культура, на жаль, не належать до пріоритетних сфер у нашій сучасній державі, проте в цінностях батьків їхній пріоритет незаперечний. І в цьому можна вбачати запоруку майбутнього зростання соціального престижу україн­ської мови як ознаки освіченої, культурної людини. На другому місці, із значним відривом (утричі менше), реагування на сти­мул — щоб відчувала себе українцем — 19 відсотків. Майже такий самий відсоток (17) займає позиція — маю власний погляд. І тільки вісім відсотків проектують потребу вивчення української мови на перспективу зростання кар’єри.