З давніх-давен ідеалом грека була сукупність чеснот – аре­те. Її зміст віддзеркалював певний історичний період і зміню­вався разом зі зміною поколінь. Так, у давні часи поряд із вимогами мужності, розуму та краси визнавалася необхід­ність бути спритним, сильним, витривалим, розсудливим, ввічливим. Греки тлумачили людську сутність як єдність добра і зла, а дії людини – як постійний вибір між ними. Громадою схвалювалася і така людська якість, як уміння подобатися, у якій елліни вбачали передусім здатність людини виявляти свої позитивні риси. Це було прагненням до духовної близь­кості, потягом до людського спілкування.

Упродовж усієї давньогрецької історії навколо арете не припинялися суперечки. Чи то її успадковували лише аристо­крати, чи то вона була результатом наполегливого самовдос­коналення. Врешті-решт цю здатність звели до чотирьох ком­понентів, і, таким чином, мужність, мудрість і справедливість урівноважувалися розсудливістю. В основу арете було покла­дено ідеал досконалої людини.

Однією з найцікавіших сторін давньогрецької культури, пов’язаної з формуванням досконалої людини, був спорт. Змалку дітей навчали не тільки вчителі грамоти, музики, а й учителі гімнастики. Святом краси й мужності ставали різно­манітні змагання, найавторитетнішими серед яких були Олімпійські ігри. Однак упродовж тривалого часу раби, іно­земці виключалися з кола учасників. Серед еллінської арис­тократії цінувалася не сама лише краса і високі фізичні мож­ливості тіла, але і їх обов’язкове поєднання з моральними чеснотами..

До пошуків досконалості греки активно залучали медици­ну, яка органічно була пов’язана зі спортом. Особливого зна­чення надавали цілющій силі фізичних вправ, перемозі над самим собою. Так, взірцем великої витримки, сили волі і мужності були ті, хто досяг успіхів у спорті, подолавши тяж­ку хворобу і викликану нею духовну кризу. За участю цих спортсменів було розроблено систему лікувальних вправ, і вона стала однією з галузей давньогрецької медицини. Спіль­ною метою спорту й медицини було досягнення максимальної тривалості активного життя людини. Основи клінічної меди­цини заклав Гіппократ, під керівництвом якого в V-ІV ст. до н. е. на острові Кос сформувалася славетна медична школа. Турбота про здоров’я вважалася в Давній Греції важливим суспільним обов’язком кожного громадянина, а нехтування ним осуджувалося.

Греки вважали, що, прагнучи досконалості, людина пови­нна гармонійно поєднувати духовне і тілесне, завжди напо­легливо працювати над собою. Важко назвати хоча б одну сторону життя елліна, де б це не відчувалося. Візьмемо хоча б таку інтимну справу, як шлюб. Для греків єдиною підста­вою для нього мало бути кохання, а міцність подружнього союзу забезпечувалася розумінням суспільної значущості зробленого кроку. Шлюб передбачав примноження числа гро­мадян, які приймали від батьків естафету відданого служін­ня державі. Негативно ставилися у грецькому суспільстві до нежонатих. Це виражалося в запровадженні податку на без­шлюбність, у накладанні великих штрафів, і навіть при першій-ліпшій нагоді в повсякденному спілкуванні їм висловлю­вався осуд. Під час вибору пари важлива роль відводилася батькам, однак обов’язково враховувалися почуття нарече­ної. Після з’ясування всіх деталей шлюбної угоди відбувало­ся весілля, проте витрати на нього не мали перевищувати матеріальні можливості обох сторін.

(450 слів)
За В. Гриценко