Творче завдання: поміркувати про те, що у вашому розумінні означає бути людиною.
Бути людиною — це якраз і означає відповідати за все. Горіти з сорому за злидні, хоч вони, здавалося б, і не залежать від тебе. Пишатися перемогою, яку здобули твої товариші. І відчувати, що кладучи свій камінь, ти допомагаєш будувати світ.
І таких людей прирівнюють до тореадорів чи картярів. Вихваляють їхню зневагу до смерті. А мені смішно, коли я чую про зневагу до смерті. Якщо коріння тієї зневаги не в усвідомленій відповідальності, то вона є тільки ознакою духовної убогості або надмірної молодості. Я пригадую одного юного самогубця. Не знаю вже, яка любовна невдача штовхнула його старанно всадити собі кулю в серце. Не знаю, якій літературній спокусі він піддався, натягуючи перед цим білі рукавички, але пам’ятаю, що в цьому жалюгідному показному жесті я відчув не шляхетність, а убозтво. Виходить, за милим обличчям, під людським черепом у нього нічого не було, анічогісінько. Хіба що образ дурненького дівчиська, схожого на багатьох інших.
Цей безглуздий кінець нагадав мені іншу, справді людську смерть. То був садівник, він казав мені:
«Знаєте… іноді, бувало, копаю заступом землю, а сам обливаюся потом… Ревматизм крутить ноги, і я просто кляну цю каторгу. А ось тепер я так хотів би копатись і копатись у землі. Це так гарно! Почуваєш себе таким вільним! І потім, хто ж обрізатиме мої дерева?»
Він залишав по собі оброблену землю. Він залишав оброблену планету. Любов зв’язувала його з усією землею і з усіма деревами землі. Ось хто був її великодушним, щедрим господарем! Ось хто був істинно мужньою людиною, бо в ім’я Творення він боровся зі смертю.
(250 сл.) (За А. Сент-Екзюпері)