Поезію Сергія Олександровича Єсеніна не можна назвати монотонної, вона скоріше різнолика. На різних етапах свого життя Єсенін вибирає абсолютно несхожі теми для своїх віршів. У житті Єсеніна були періоди важких протиріч, глибокої щиросердечної відмови, коли життя здавалося йому непоказним явищем. У цей період він писав про “чорний жах”, про “кам’яні руки”, про голос, що перетворюється в передсмертний лемент. Але навіть у самих похмурих віршах присутній мрія – мрія про щастя. Сергій Єсенін ніколи не любується дурним, але завжди його болісно переживає:
Я обманювати себе не стану,
Налягла турбота в серце імлистому.

Незважаючи на щиросердечне занепокоєння, у віршах Єсеніна ясно видні й милосердя, і співчуття, і любов до всього живого у світі. Ранні вірші поета відрізняються повнотою звуків, заходів, фарб. Навкруги – м’яка зелень полів, червоне світло зорі, голубіє небесний пісок, кадить черемховий дим. У його героїні “червоної ряшкою по білу сарафан на поділі”. Проста селянська хата, рідні місця, у яких було проведене дитинство, казково описуються у віршах:
Палахкочуть зорі, куряться тумани,
Над різьбленим віконцем завіса багряний.
В’ються павутини із золотий повіти,
Десь миша шкребеться в зачиненої кліті…

У поезії Єсеніна проявляється мужицька практичність. Природа для нього – багатство, що чекає людських рук. Поет прагне не просто передати радість, що він випробовує, коли перебуває на лоні природи. Він намагається донести до читача всю красу й повноту життя:
Сипле черемшина снігом,
Зелень у кольорі й росі.
У поле, відмінюючись до втеч,
Ходять граки в смузі,

У самих, здавалося б, радісних віршах десь глибоко усередині затаївся біль, що загострює сприйняття краси. Постійна риса в поезії Сергія Єсеніна – нерозривний зв’язок з життям простого народу. Ця обставина показує нам, що рідна земля була для нього джерелом поезії, наділила його народною мудрістю. Громадянська війна, роки розрухи не змінили віри Єсеніна в його ідеали. Перші післявоєнні вірші були виконані патріотизму, бажання змінити селянське життя в кращу сторону. Настання міста на сільське життя асоціюється з усім поганим:
Місто, місто, ти в сутичці жорстокої
Охрестив нас, як падло й мерзотна.

У пізніх ж віршах Єсеніна спостерігаються наскрізні образи. Поет любив, коли перший рядок повторюється як завершальна. У багатьох його віршах рядок стає схожа на морську хвилю, що безупинно переміняється інший:
До чорта я знімаю свій костюм англійський…
Дарма мені ями, дарма мені купини…

Час не владно над поезією Єсеніна. Особисто для мене вірша Єсеніна були й будуть зразком щирості, добра й любові до всього живого. Мені здається, що від поезії Сергія Олександровича Єсеніна просто неможливо утомитися. Його поезія – це вічність!