“Рiдна мати моя” (за поезiєю Андрiя Малишка)

Я довго добирав слова, якими б можна було розпочати цей твiр. Слова, якi б вiдбивали те почуття, що сповнює моє серце, що є джерелом моїх кращих вчинкiв i що часто примушує вимогливiше ставитися до себе. Це почуття – безмiрна, трепетна, свята любов до матерi. I як же я захотiв, щоб мене зрозумiли, повiрили, прийняли серцем те, що я напишу про свою неньку!

Тодi я звернувся до збiрок А. Малишка, бо знав, що знайду пiдтримку своїм почуттям у його поезiях. Спочатку я навмисне вибирав вiршi, присвяченi матерi, потiм читав вже все пiдряд. I врештi вiдчув, як зливаються нашi з ним синовнi почуття, як поетовi слова любовi до матерi вiдгукуються у моєму серцi. Це його очима я бачив “незрадливу материнську ласкаву усмiшку”. Це вiн зворушив у моїй пам’ятi, як матуся

Колисала їх, бавила, мала щоночi мороки,
У турботi, у забавцi. Хто ще згадає об тiм?
(“Мати”)

Це Андрiй Малишко у вiршi “Мати моя полотна наткала” пiдказує менi хвилюючi слова:

Мамо, матусю, я ж ваша сторiночка,
Може, вам пити, може, вам їсти?
Мамо, матусю, я ж ваше вiстря.
Може, вам серця хто перев’ялив?
Нi, не скаржиться, посмiхається.

У вiршi “Материнське” Малишко, вдаючись до порiвняння “як синя птиця. Мати моя, мати…”, дивується:

Та де ж ти брала незвичайне слово
I спокою цiлюще джерело?

А от, як довгоочiкуване вiдкриття, i тi слова, якi вказують шлях до людського щастя:

Тiльки вiзьму вашу ласку i душу,
Може, вiд того я стану щасливим
(“Мамо, я хочу поговорити з вами”).

Ось воно, зерно iстини, – материнська душа як джерело щастя кожної людини. Це – її серце, її голос, її посмiшка, її руки, її очi. Я навiть не уявляю, що у когось вони кращi, нiж у моєї матусi, вони – єдинi й неповторнi. З першого дня життя завжди поруч зi мною б’ється мамине серце, її руки кожної митi напоготовi допомогти менi, пiдтримати, захистити. Її очi пильнують за кожним моїм кроком, аби запобiгти бiдi. Її усмiшка такою радiстю сповнює серце, що, здається, на свiтi iснує тiльки щастя!

Моє серце, розтривожене поезiєю, огортається такою хвилею любовi до мами, що перехоплює подих: хочеться бути кращим, чистiшим, бiльш нiжним з усiма. Таке чудо творить з нами любов до матусi…

Мила моя, найкраща! Я люблю твої очi, твiй подих, твоє серце. Менi соромно, що так часто я примушував тебе хвилюватися i навiть страждати через мої нерозсудливi вчинки. Менi, сьогоднi вже такому великому, хочеться захистити тебе, маленьку i слабку, розважити у хвилини смутку, подарувати радiсть. Як жаль, що не так часто це вдається!

Але я буду намагатися, рiдна моя! Я хочу, щоб тобi було гарно, щоб ти пишалася мною i щоб твоя свята душа була за мене спокiйна. У своєму вiршi “Мати моя, мати дорога” Малишко пише:

…Хай не завiє твоїх стежок,
Що синовi в серце йдуть.

Я дуже хочу, щоб цi стежки не обривалися, не заростали i не забувалися нiколи, бо на них, як у Малишковiй “Пiснi про рушник”, що простелився, “наче доля”, живе “твоя материнська любов”.