У творах видатного французького комедіографа Мольєра відбилися проблеми й естетичні пошуки його часу, а його доля відобразила стано­вище письменника в суспільному житті Франції XVII століття.

В історію світової літератури Мольєр увійшов як засновник «високої комедії». Незважаючи на класицистичні правила, дотримання яких було обов’язковим для драматургів його часу, Мольєр створив художньо досконалі комедії з напруженим сюжетом і цікавими характерами. В ос­нові сюжетів його комедій лежить конфлікт, відомий класицистам,— протистояння пристрастей здоровому глузду. В основі комізму — не­відповідність реальних подій тому, як вони сприймаються персонажами. Цю загальну комічну настанову Мольєр насичує історично достовірними персонажами, розкриває найбільш типові характери.

Як митець свого часу Мольєр добре розумів, чого потребує публіка, і створював п’єси, які користувалися неабиякою популярністю. Але та­лант його полягає в тому, що, розважаючи глядача, він його виховує, на­вертає до моральних цінностей. Імена багатьох його персонажів стали загальними й означають людину, якій притаманні ті чи інші риси.

Яскравий образ створює Мольєр у комедії «Міщанин-шляхтич». Го­ловний герой Журден має все, чого може бажати людина: сім’ю, гроші, здоров’я. Та Журдену заманулося вибитися у шляхтичі. Це стає його ма­ніакальною ідеєю, яка завдає чимало клопоту його родині, але подобається цілій купі шарлатанів, що годуються біля нього та потішаються над ним: перукарі, шевці, «учителі» етикету. Користується примхою Журдена й аристократ Дорант. Він знає, що Журден закоханий у шляхетну До-рімену, з якою він і сам не проти побратися. Дорант приводить Дорімену в дім Журдена, де їх чекає розкішний обід. Від свого імені він дарує кра­суні коштовності, які передав йому для Дорімени Журден. Виникає ко­мічна ситуація, герої говорять, не розуміючи один одного, кожен про своє: Дорімена думає, що коштовності дарував Дорант, і обурюється, коли Жур-ден применшує їх цінність, бажаючи виглядати скромним в очах своєї обранки. Бажання стати шляхтичем позбавляє Журдена залишків здоро­вого глузду: він не дає згоди на шлюб своєї дочки Люсіль із Клеонтом тільки тому, що той не шляхтич. Але дотепний слуга Клеонта знаходить вихід. Він переодягає свого господаря турецьким пашею, сватає за нього Люсіль, а для Журдена влаштовує «посвячення у муфтії». Комедія завер­шується справжнім святом веселощів. Усі герої одержують те, до чого праг­нули: три пари закоханих з’єднуються (Клеонт і Люсіль, Дорант і Дорі-мена, Ков’єль і Ніколь), а Журден стає, хоча і химерним, але шляхтичем.

Мольєра справедливо називали автором «високої комедії». «Міщанин-шляхтич» — яскравий доказ цього. За смішними подіями комедії хо­ваються серйозні висновки, а комічні образи стають сатиричними. Пове­дінка Журдена, Доранта обумовлена їх становищем у суспільстві. Журден прагне стати шляхтичем, щоб довести всім і собі свою значимість. Але Мольєр показує, що людину треба цінувати такою, якою вона є, що ко­жен повинен робити в житті свою справу. Дорант — аристократ, але нічо­го, крім титулу, у нього немає: ні грошей (їх він бере у борг у Журдена), ні аристократичних, піднесених почуттів. Він використовує Журдена, щоб справити на Дорімену враження багатія. Маркіза ж дає згоду на шлюб тому, що вважає Доранта дійсно тим, за кого той себе видає. Її розчару­вання автор мудро виніс за межі комедії.

У комедіях Мольєра здоровий глузд перемагає, та він не є запорукою моральності людини. На прикладі негативних персонажів автор показує, що підступна, лицемірна людина може бути розумною, та перемагають завжди людські чесноти.