Проблема передачі кольору в художньому перекладі поетичного пейзажу є актуальною не тільки щодо окремо взятих європейських літератур. У контексті дослідження творів української лірики це набуває неабиякого значення, оскільки передати колористичні модифікації, що є вираженими за допомогою дескрипторів, у процесі перекладу досить складно. Перед перекладачем постає дилема, який дескриптор треба вжити у даному випадку. Чимало словоформ з відповідного лексичного ряду відповідає настрою пейзажу, що зображується. Отже, перекладач повинен осмислити кожне слово з його інтонаційною гамою, а потім відібрати найкращий варіант. Саме на цьому етапі починаються складнощі: дескриптор треба вжити так, щоб він, відповідаючи настрою, не суперечив контексту мови, на яку перекладається поетичний пейзаж.

У теорії перекладу існує значна кількість проблем, що вже не раз ставала об’єктом дискусіїї. Існують різноманітні думки про нюанси цього мистецтва слова. Наприклад, Ю. Абизов так розмірковував над секретами перекладу: «Можна пригадати випадок, який мав місце 20 років тому. Швидко готувався до видання роман А. Упіта «Просвіт у хмарах» в російському перекладі. Перекладали Л. Паже та російський письменник М. Задорнов. У зв’язку з тим, що виникли різноманітні проблеми, провели нараду на найвищому рівні з метою розібратися і посунути справу вперед. На цій нараді М. Задорнов, який зовсім не знав латинської мови, а тільки торкався перекладу «рукою майстра», ось таким чином декларував свою незгоду з позицією редакторів: «Вони заявляють, що не можна буквально передавати ідіоми. Скажімо, там якась жінка кричить на дітей: «Мені гроші з порожнього синього повітря не падають!» Редактори кажуть – це є буквалізм. У крайньому випадку треба поставити: «Мені гроші з неба не падають». Не бачу в цьому сенсу. Це так добре сказано: з порожнього! синього! повітря! – і починають падати монети. Або навіть паперці. Це ж так вражає. У цьому вислові – цілий живопис. Ось так і треба писати. Не замінювати живопис на будь-які сухі фразеологізми, до яких вже звикли, від яких ні серцю, ні розуму»(1, 128). Далі автор пише, що було створено навіть теорію «буквалістського» перекладу і розповідає про те, що за цією теорією художнього перекладу «робилося багато помилок і навіть втрачався звукопис.» (1, 128).

Відомо, що в практиці сучасної літератури переклад часто робиться спочатку фахівцями, які складають так званий підрядковий текст, а потім письменники, перекладачі починають створювати художні аналоги цього підрядкового перекладу. Якщо звернемося до Ю. Абизова, то знайдемо в нього таке слушне висловлювання: «Питання про будь-який текст, що можна перекласти або не можна перекласти, повинно вирішуватися не тільки з позиції долання чисто технічних, мовних труднощів, а й з точки зору його психологічного сприйняття» (1, 131).

Подивимося тепер, як змінюються дескриптори при перекладі поетичних пейзажів з української мови на російську.

Леся Українка своїми поезіями збагатила скарбницю не тільки української, але й світової художньої культури. Свідченням того слугує переклад її творів на російську мову. Проаналізуємо переклад О. Прокофьєвим твору Лесі Українки «Подорож до моря»:

Под голубым высоким небосводом

Сверкают всюду речки серебром.

То чародейка, вечная природа,

Стоцветные ковры раскинула кругом.

(5, 49) Снується краєвидів плетениця,

Розтопленим сріблом блищать річки, –

То ж матінка-натура чарівниця

Розмотує свої стобарвнії нитки.

(4, 92)

Для першого рядка перекладач не зміг знайти аналог у російській мові, тому він використав дескриптор у складі традиційної фрази. Цей факт легко пояснити. Небо є обов’язковою часткою зображення природи, тому можна використати його характеристики у будь-якому випадку. Навіть якщо немає аналогу для перекладу фрази оригіналу, можна використати уявні риси неба. Застосування кольору у даному випадку є необхідним. На жаль, переклад дескриптора «розтопленим сріблом» не достатньо передає різноманітність кольорових відтінків річки. Далі знаходимо заміщення більш яскравого дескриптора іншою фразою, яку можна назвати дескриптором-фразою, але ж вона також не повністю передає відтінки кольору, що подаються у тексті оригіналу:

Хаты вишнями закрыты,

Светлой дымкою повиты,

Тополя стоят на воле,

Говорят с ветрами в поле.

(5, 50) Там хати садками вкриті,

Срібним маревом повиті

Коло сел стоять тополі

Розмовляють з вітром в полі.

(4,93)

Проте в наступному уривку дуже вдало передаються настрій і вся кольорова гама пейзажу:

Там нивы шумят золотые,

Простор без конца и без края,

Боры вековые густые

Друг другу там тайны вверяют.

(5, 50) Хвилюють лани золотії

Здається, без краю, аж знову

Бори величезні, густії

Провадять таємну розмову.

(4,.93)

Система дескрипторів у художньому перекладі з української мови на російську може залишатися практично незмінною. На наш погляд, це пов’язано з історією розвитку української мови і культури, їхніх тісних стосунків з російською літературою та культурою. Приклад того, як система дескрипторів у процесі перекладу майже не змінюється, спостерігаємо в наступному уривку:

Ярко широкая даль розовеет

Где луч прольётся искристый,

Только лишь глянешь на запад, туман там синеет,

Вот он клубится, росистый.

(5, 51) Світлом рожевим там степ паленіє,

Промінь де ллється іскристий,

Тільки туман на заході суворо синіє,

Там заляга він росистий.

(4, 93)

Принагідно зазначимо, що такий яскравий дескриптор, як «паленіє» і пов’язаний з дескриптором «синіє» прислівник «суворо» не були відображені у перекладі. Частина колористичних визначень у поетичному пейзажі при перекладі губиться, навіть у споріднених мовах.