появиться другий.
— Коли так, кидай гаманця і зникай з очей, бо застрелю.
Панчук кинув гаманця з явора на землю. Молодший брат заховав його до своєї торби. Панчук зник між явором на землю. Молодший брат втямив, довго не думав, вистрелив. Панчук упав на землю.
Настав день. Прокинулися брати і видять: під деревом щось лежить,— то був не панчук, а чортик. Він хазяйнував у Страшному лісі, заманював до нього людей, хащею водив їх до загибелі.
Брати помилися з криниці, напекли м’яса, наїлися і рушили додому. Та не пройшли вони і двох верст, як знайшли дорогу. Ця дорога вивела їх на полянку. Сіли вони тут відпочити. І розговорилися:
— А ви нічого не виділи вночі? — старший питає молодших.
— Виділи… Панчука.
— Що вам подарував?
— Мені шапку…
— Мені пищалку…
— А мені гаманця…
— Ану, випробуйте речі.
Молодший одягнув на голову шапку.
— Чи видите мене?
— Тебе не видимо, голос твій чуємо.
Далі взяв старший від середущого пищалку і заграв на ній. Почало валити військо, як зерно з міха. Всю полянку вкрило. Прибіг генерал:
— Що потребуєш, пресвітлий царю?
— Не потребую нічого, тільки перевіряю пищалку.
— Ми в кожну хвилину готові служити тобі…
Далі старший перевірив гаманця. Вийняв золотого, а замість нього з’явився другий. І скільки грошей парубок не брав, завжди з’являлися нові золоті.
— Ну, браття, це нам у житті придасться. Тепер у нас таке багатство, якого не має ніхто у світі.
І почали вони жити добре, в достатку. Сміливо виходили на полювання до Страшного лісу, завжди щасливо поверталися додому.
Звірина і птиця в лісі повеселіла, бо освободилася від прокляття. Доки управляв лісом панчук-чортик, живе було немов мертвим.
Молодшому брату докучило довго сидіти дома. Каже він старшим:
— Що мені з того, що я дома? Хочу великого світа видіти, хочу помандрувати.
Наповнив молодший кишені золотими і рушив у дорогу. Брати його не зупиняють:
— Іди, увидиш світу та й нам розповіш, де бував, що чував, що діється по чужих країнах.
Ходить з села до села, з міста до міста, блукає по лісах, по пустинях.
Одного разу молодший брат попав до столичного міста, в якому жив цар. Зупинився в гостиниці. Тут познайомився з різними панами. Питають його пани:
— Звідки ти, леґіню?
— Звідти і звідти, здалека.
— Як у вас люди живуть? Які у вас порядки?
— Так і так… А у вас що нового?
— Нічого великого. Може, поцікавишся царською дочкою. Вона мудра і дуже хитра. Вона така картярка, якої світ не видів. З ким сяде за стіл бити карти, від того все виграє, до копійки.
Царська дочка зацікавила хлопця. «Спробую пограти з нею в карти. Не думаю, щоб обіграла до останньої копійки».
Порадився сам з собою, рішив повернутися додому за чарівним гаманцем.
Брати не пускають молодшого з дому:
— Сиди собі! Досить ти