старший.

Взяв рушницю старший, ходить довкола ватри. Молодші полягали спати.

Десь коло півночі чує сторож страшенний гук.

«Що так шумить, гуде?» — думає собі. Вітер колише лісом, гне буки до самої землі.

Настала тиша. Вартовий слухає і чує: щось лізе деревом. Подивився уверх явором,— вогонь саме світив на нього,— а на стовпі невідомий панчук. Націлився з рушниці старший брат і хоче стріляти.

— Ой, не стріляй! Я тобі щось подарую! Воно тобі у пригоді стане.

— Що ти мені подаруєш?

— Таку шапку, що, коли одягнеш її на голову, тебе ніхто не увидить.

— Ну, кидай шапку на землю і тікай, бо застрелю.

Панчук кинув шапку на землю. Старший брат заховав її до торби.

Вітер знявся, загудів, засвистів, панчук щез.

Минула ніч. Вранці брати повставали, посідали довкола ватри, поснідали, напилися води і рушили шукати дорогу.

Ходять-блудять по хащі, а вийти з неї не можуть. В обід знову опинилися під явором. Знову розпалили вогонь, напекли м’яса, пообідали й пішли шукати дорогу. Ходили по хащі до самого вечора. Увечері знову потрапили до явора.

— Як видно, нам прийдеться тут і другу ніч перебути.

Напекли м’яса, повечеряли, а молодший говорить:

— Цієї ночі сторожити буде середущий.

Той взяв рушницю і став на варту. Коло півночі чує страшенний гук.

«Що шумить, що гуде?» — думає собі.

А вітер колише лісом, гне буки до самої землі. Тільки вітер затих, на гілляці явора з’явився панчук. Середущий брат націлився, хоче стріляти.

— Ой, не вбивай мене! Я тобі щось подарую.

— Що ти мені подаруєш?

— Я подарую тобі пищалку. Коли на ній запищалиш, вийде стільки війська, як морського піску, як листя на деревах, як трав на землі.

— Ну, кидай пищалку і тікай!

Знявся вітер, а з вітром і панчук щез.

Середущий брат заховав пищалку до торби й сторожив до самої днини.

Тільки настав день, брати встали, напекли м’яса, наїлися, свіжої води напилися й подалися шукати дорогу. Ходили цілий час до полудня, на обід знову опинилися під явором.

Дивно їм стало, що весь час до явора повертаються.

— Що з нами буде? — стали журитися. Та скільки не ходили, не бігали, не шукали дороги, під ніч знову були під явором. Розпалили ватру, повечеряли, наморені лягли спати.

— Ну,— говорить молодший,— спокійно спіть, буду на варті я!

Стоїть з рушницею наймолодший, сторожить, пильнує, на всі боки роздивляється. Десь коло півночі донісся страшенний гук.

«А що то гуде? Чи мої брати чули це гудіння?» — думає собі.

А вітер колише лісом, аж земля гнеться. Потім настала тиша, і на яворі наймолодший брат втямив панчука. Націлився з рушниці, тільки хоче стріляти, як чує голос:

— Ой, не стріляй! Я тобі подарую таку річ, що пригодиться.

— Що ти мені подаруєш?

— Я дам тобі такого гаманця, в якому завжди будуть гроші. Візьмеш одного золотого, замість нього