Розвиток людського суспільства в первісні часи проходив на українських землях ті самі стадії, що й в інших регіонах Землі. В основі визначення часових меж періодів прадавньої історії людства лежить переважаюча роль того чи іншого матеріалу у виготовленні знарядь праці. Відомості про дописемні часи історії людства надає головним чином археологія — наука, яка вивчає минуле за речовими пам’ятками. Джерелом цінної інформації про фізичну будову й розвиток прадавньої людини є відкриття науки антропології.
Таблиця 1
Археологічна періодизація прадавньої історії (датується відповідно до особливостей українського регіону)
Кам’яний вік | Палеоліт | ранній | 1 млн — 150 тис. рр. тому |
середній | 150 — 40 тис. рр. тому | ||
пізній | 40—11 тис. рр. тому | ||
Мезоліт | 11—9 тис. рр. тому або ІХ—VII тис. до н. е. | ||
Неоліт | VII—IV тис. до н. е. | ||
Мідно-кам’яний вік або неоліт | IV—III тис. до н. е. | ||
Бронзовий вік | III—I тис. до н. е. | ||
Залізний вік | від I тис. до н. е. |
Первісну епоху розпочинає доба появи первісних людей і завершують часи формування перших держав. Первісна організація життя людей існувала на українських землях до початку нової ери, а на півдні України — до I тис. до н. е. (табл. 1). Вона характеризується низьким рівнем розвитку виробництва й дуже повільними темпами його вдосконалення, рівноправним користуванням природними багатствами і результатами праці в колективі (з певною перевагою сильніших, старших і мудріших людей), відсутністю приватної власності й пригнічення основної маси населення певними групами людей.