пісня”, “Майстер”, “День відійшов”). Виокремлюються вірші, присвячені помітним історичним та літературним постатям (”Данте”, “Портрет Чосе-ра”, “Вальтер фон дер Фоґельвайд”, “Карл Великий”).
На початковому етапі входження Лонґфелло в українську перекладну літературу провідну роль відігравала львівська періодика (журнали “Зоря”, “Правда”, “ЛНВ”, який до 1906 року виходив у Львові, а потім у Києві, “Дажбог”). Це пояснюється тим, що в Наддніпрянській Україні працювала цензура з часу видання Емського указу 1876 року аж до 1905 року, яка цілковито забороняла друкувати переклади українською мовою. Значно кращі умови склалися в Галичині, де закони Австро-Угорської імперії були більш ліберальними. Згодом цю роль перебрав на себе журнал “Всесвіт” (орган СПУ), редакцію якого було розгромлено у 1978 році нібито за надмірну популярність. Здебільшого переклади входили до авторських поетичних збірок. Слід віддати належне СПУ, зокрема секції художнього перекладу. На її засіданнях відбувалося ознайомлення відвідувачів з перекладами з різних літератур.
Так, під головуванням Г. Кочурау 1966 році відбулося засідання, присвячене сучасній поезії Америки. У вступній промові він говорив і про Лонґфелло, творчість якого, як і інших літераторів старшого і молодшого покоління, запишалася маловідомою на той час. На одному із занять Творчої майстерні художнього перекладу у 1991 році було відкрито і талант молодої перекладачки поезії Лонґфелло М. Губко.
Окремо слід розглянути інтерпретаторів поеми “Пісня про Гайавату”, яка набула особливої популярності в Україні. У поемі правдиво відтворено самобутній побут автохтонів — індіанських племен, їх спосіб мислення, світосприйняття, побут, звичаї. Вона створена на основі фольклору ірокезів і є поетичним втіленням їх міфів та легенд, тому співзвучна з українськими віршами. Колонізаторам було байдуже до духовного життя північноамериканських індіанців. Образ Гайавати залишається найкращим і непереверше-ним образом індіанця у світовій літературі. Невільницькі мотиви пісень Лонґфелло, прометеївські риси народного заступника ріднять їх з українськими народними думами, де оспівується історична доля багатостраждального українського народу. Твір пройнятий загальнолюдським гуманізмом.
Відомо про існування семи інтерпретаторів американської поеми, які перенесли їїї на український ґрунт: Панас Мирний, Олександр Олесь, О. Іванов, М. Зеров, К. Шмиговський, П. Шарандак, О. Соловей. Кожен з цих повних перекладів становить самостійну цінність. Обставини появи україномовних варіантів поеми підтверджують, що український переклад часто зазнавав переслідувань імперської влади як з боку царату, більшовиків, так і в радянські часи. Так, перший переклад “Пісні про