Перший роман Франсуази Саган “Здраствуй, смуток” був зустрінутий шквалом статей, виступів, бурхливих суперечок. Автор – у той час 19-літня студентка Сьорбони – відразу ж перетворилася в літературну зірку. Звичайно, немаловажну роль зіграла тут і реклама, уміло такий рідкий випадок, як написання добутку високого художнього рівня в настільки юному віці. Але ще сильніше потрясло читачів і критиків те, про що насмілилася розповісти героїня роману Сесіль – дівчина з добропорядної буржуазної сім’ї, що тільки що вийшла із закритого католицького навчального закладу, де вона одержала середню освіту й належне моральне виховання.

Відверто, анітрошки не бентежачись, вона повідала про радості фізичної любові, про те, як прекрасно бути молодий, здорової, любити життя й насолоджуватися нею в обіймах коханця (не нареченого, не чоловіка, а саме коханця). Роман “Здраствуй, смуток” залучає насамперед щирістю тону, свіжістю й гостротою сприйняття миру. Бурхлива радість життя, що випробовує Сесіль, вигадливо й разом з тим органічно сполучається з якимсь глибоким сумом, з почуттям гострої незадоволеності. Ф. Саган підкреслює драматичний, прихований мотив оповідання тим, що виносить у заголовок рядок з ліричного вірша Поля Елюара. Цей же вірш вона ставить епіграфом до роману.

Стан щастя досягається чисто імпульсивним, бездумним існуванням. Сесіль просто й щиро радується південному сонцю, теплому морю, прекрасній природі. Вона почуває себе на зразок цикад, сп’янених спекою й місячним світлом, і знає, що, коли скінчиться літо й вони з батьком повернуться в Париж, вона буде як і раніше вести такий же легкий, нічим не обтяжений спосіб життя, націлений тільки на задоволення, тому що так само легко й просто, ні про що не замислюючись, живе її батько. І от таку зовсім безхмарну ідилію порушує поява Ганни Ларсен – подруги покійної матері Сесіль, що приїхала з явною метою женити на собі безпутного й легковажного вдівця, зробити з нього покірного чоловіка, чималого сім’янина. Це цілком могло вдатися, якби не протидія з боку Сесіль, що спритною інтригою зуміла розбудувати намічений шлюб, що, в остаточному підсумку, привело до загибелі Ганни.

Конфлікт між Сесіль і Ганною становить ядро, головний зміст роману. Ганна, з погляду Сесіль, сковує й принижує її як особистість, не дає їй вільно й імпульсивно розвиватися, за що й покарано. Почуттєва насолода життям здобуло перемогу над розсудливістю, розважливістю й раціоналізмом. Почуття перемогли розум. Але, з іншого боку, той же самий конфлікт поступово здобуває зовсім інше фарбування. Усе виразніше проступає в тексті роману розуміння, що Сесіль захищає бездуховне, егоїстичне, по суті, порожнє існування. Вона відстоює чисто функціональний підхід до людей, при якому людина важлива й коштовний не сам по собі, не в силу своїх особистих якостей, а лише як предмет задоволення. Ганна, навпроти, втілює більше високу культуру почуттів, більше розвинений духовний і моральний початок.

Якщо для Сесіль і її батька любов – усього лише їх власні приємні відчуття від спілкування з мінливими партнерами, то для Ганни – це постійна ніжність, прихильність, потреба в комусь. Сесіль віддає належне людським якостям Ганни, захоплюється її культурою, її достоїнством, її вмінням володіти собою. Вона б навіть полюбила цю жінку, не виявися та на її шляху до задоволень. Але от шлях вільний, перешкода прибрана, а замість радості Сесіль раптом гостро відчула зовсім незнайоме їй почуття й назвала його “смутком”. Вся ця історія з Ганною, її загибель викликали сильне моральне потрясіння в душі героїні. Вона ясно усвідомила цинізм, аморальність того бездумного життя, що вони з батьком ведуть і, мабуть, будуть продовжувати звістки.

Однак мир колишніх, традиційних моральних цінностей, що відстоювала Ганна, представляється Сесіль і всьому її поколінню привабливість, безнадійно застарілим. Виходить, що немає нічого коштовного, заради чого варто жити, трудитися, горіти й надихатися. Сесіль відчуває це настільки гостро, що їй здається, начебто вона заглянула в прірву, у бездонну порожнечу – і здригнулася від жаху, Роман “Здраствуй, смуток” був свого роду блискавицею, сигналом тривоги, викликаним моральним неблагополуччям і торжеством бездуховності в суспільстві.