жила мати, просити Мотрю повернутися додому. Каявся перед ненькою, вибачався, жалівся, що спина, мов печена, болить.
Не видержала мати. Сльози жалю, докори, бризнули з переповнених очей, котилися по обличчю, падали на долівку.
Того ж таки дня, надвечір, Чіпка пішов у Крутий Яр та найнявся молотити. Пра-цював так, що аж солома летіла вгору.
Піщанські козаки дивувались такому завзяттю, сміялись між собою, що й такого верховоду виправила московська лоза.
Надійшла весна. У Піски приїхав посередник наділяти кріпаків землею. Ті перелякалися, щоб із землею не наділив він часом другою неволею, та давай відмовлятися.
Піднялася знову буча та колотнеча. Настала робота москалям – вганяють волю силою.
Чіпці тепер ніколи дослухатись до всього того. Вкупі з матір’ю він день у день коло хати порається. Аж помолодшала Мотря, як перебралася у свою хату, на нове хазяйство… Радіє жінка, хвалиться людям – не нахвалиться своїм сином.
Яке життя, таке й товариство. Зажив тепер Чіпка з Грицьком душа в душу, а Христя вподобала Мотрю; часто приходила до неї побалакати, розважитись.
Чіпка вдень працює, а вночі йде кудись. Мотря питала, де він буває, та не допиталась, вирішила, що з повійницею спізнався, а не признається – бо соромно.
А кругом Пісок тільки й чутки, що про лихі вчинки… Там німця-управителя обчистили; там жида, як липку, обідрано, там до пана в Красногорці добивалися; а в іншому селі церкву обікрали.
Дивуються поміж себе люди такому не знаному раніше розбою та, лягаючи спати, просять Бога, щоб цілими встати.

 

 

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
XXIII
Невзначай свої   Була темна осіння ніч. Люди сиділи по хатах, кожному було чогось не по собі. Під таку годину завжди важко дишеться, сумно живеться.
А Чіпка, наперекір світові й людям, якийсь веселий, радий. Цілий день працював, насвистуючи крізь зуби веселу пісню, аж уночі вже увійшов у хату. Не захотів вече-ряти, накинув на плече сірячину і хутко кудись подався.
Вийшовши з двору, повернув прямо в поле. Відійшов далеченько від села, стулив пальці, приложив до рота – і завив, як пугач. На цей гук із сивого туману стали виходити якісь тіні.
Чіпка пізнав Лушню, Матню й Пацюка. З ними було чоловік п’ять невідомих.
Привіталися та й стали змовлятися, де сю ніч будуть «рибу ловити». Вирішили – у Гершка.
Перед світом під’їхало до Ґудзевого хутора дві повозки. На них – повно наших «рибалок». Зайшли у хату і давай розказувати, як Чіпка врятував Максима, одним замахом вложивши здорового, як ведмідь, кацапа, що ночував у Гершка. Проклятий ведмедина піймав москаля у лабети, так здушив, що у того й дух у п’яти заліз, а Чіпка виручив.
Явдоха стала пригощати братчиків і вареним, і печеним. Максим поставив барило горілки.
До столу підійшла Галя, подала печене порося та й задивилася на Чіпку. Серце у парубка забилось: любо йому стало, весело, що Галя й досі ще пам’ятає його.
Після вечері поділили вкрадені гроші: заховав кожний по три сотні, потім унесли соломи та й полягали долі покотом.
Не спиться Чіпці: душно йому, важко, не дають спати думки про Галю.
Устав Чіпка тихо, вийшов надвір, закурив.
К   оли чує – рипнули двері. Перед Чіпкою стояла Галя. У тонкій, білій сорочечці, в одній спідниці, з розпущеними косами, що, як дві гадини, спадали на її білу шию і спускалися на мов виточені з білого мармуру плечі.
Не стримався Чіпка, міцно обняв Галю, притулив до грудей і зізнався у своєму коханні. Нічого не сказала йому у відповідь дівчина, тільки обвила його шию руками; уста черконулися уст, – та й злилися в довгий, гарячий поцілунок. Чіпка від нестями розвів руки. Галя висковзнула – і скрилася.
Нерано прокинулися братчики, витаскали всю солому з хати, сіли за стіл. Пішла чарка кругом, розв’язались язики. Тільки Чіпка – як води в рот набрав, та тільки знай кидав свій бистрий погляд на ті двері, якими вчора увійшла Галя.
Товариство поснідало та й потягло з двору. Пішов разом із друзями й Чіпка. Та раптом помітив, що кисета нема. Повернувся у двір і побачив Галю, яка сунула йому кисет у руки, а сама швидше у двері.
Подивився Чіпка, всередині його кисета другий кисет з синьої шовкової матерії, вишитий червоними квітками.
Тепло стало на душі у парубка, він посміхнувся і весело повернув до товариства.

 

 

XXIV
Розбишацька дочка
Цілий тиждень лив дощ, як із відра. Цілий тиждень не виходив Чіпка з двору.
Якось увечері Мотря заговорила з ним про невістку. Нічого не відповів їй Чіпка, а в неділю зібрався йти на ярмарок купувати коня.
Тільки пішов не в Омельник, а прямісінько до Ґудзя на хутір.
Старих не було вдома, зустріла його Галя. Була вона сумна, лице змарніло, пожовтіло.
Чіпка спитав дівчину, чи піде вона за нього заміж, а Галя розповіла, що віддає її батько за москаля Сидора, який того дня, як усі пішли, зостався за столом та й змовився з Максимом за весілля.
Аж ось раптом вона повеселіла, заіскрилися очі. Вона надумала просити матір, щоб та умовила батька віддати її за Чіпку. Тільки він повинен кинути своє ремесло, бо не може вона вже бачити чужих речей у хаті, не може носити чужий одяг, душить її чуже намисто. Хоче вона щиро працювати, не ховатись від людей, чесно дивитись їм У вічі.

 

 

XXV
Козак — не без щастя, дівка — не без долі
Повернувся Чіпка додому та зразу кинувся по хазяйству. А ввечері пішов до Сидора поговорити за Галю: щоб відмовився Сидір від неї. Той згодився, але запросив грошей. Чіпка розрахувався з москалем і. на радощах поставив могорич усій роті.
Розладив Чіпка заручини Галі й Сидора та намовив Грицька йти сватати за нього Ґудзівну.