В Острозі працювали вчені-книжники, що репрезентували різні течії тогочасної української культури — від православної містики до ренесансного гуманізму католицької Русі. Більшість з них усвідомлювала потребу в трансформації усталених культурних і світоглядних парадигм, зближенні їх з духовними процесами тогочасної Європи. Цьому сприяла внутрішня еволюція давньоукраїнської культури, що змушена була реагувати на балканські й західні впливи, які наприкінці XVI ст. унаслідок експансії постреформаційного католицизму, запровадження Берестейської унії, поширення бароко набували всеохопного характеру. Крім католицизму, на формування світоглядних орієнтирів острозьких книжників впливала протестантська ідеологія. Протестанти були союзниками православних у боротьбі з католицькою експансією. Однак поширювані ними реформаційні вчення православні розглядали як єресь, сприймали як небезпеку для своєї віри. Тому метою своєї діяльності вони вважали збереження і розвиток духовних традицій княжої доби як засобу утвердження своєї релігійної і національної окремішності. Все це стало причиною стримування потужною консервативною церковнослов´янською опозицією інтенсивної світоглядної зміни тогочасної української культури в ранньомодерному напрямі. Тому все нове, що виникало, створювалося Острозькими або братськими книжниками, підносилося й усвідомлювалося ними не як новація, а як повернення до предковічних духовних цінностей, що, на їх погляд, було ознакою життєздатності й істинності традицій і неспроможності всього привнесеного західною думкою.

Акцентуючи увагу у своїй творчості на реформаційних ідеях всесвященства та спасіння особистою вірою, тогочасні українські полемісти тлумачили їх як одвічно притаманні ранньохристиянській і києворуській традиціям. Тому становлення наприкінці XVI — на початку XVII ст. нового етапу в розвитку української думки, пов´язаного з актуалізацією в православно-українському контексті реформаційних і гуманістичних ідей, здійснювалося на основі діалогу з традицією у формі своєрідного повернення до неї на іншому рівні історико-культурного розвитку. До того ж в умонастроях і творчості книжників Острозького осередку, братських шкіл переважали києво-руська і грекофільська орієнтації. Згідно з настановами південнослов´янської книжної реформи в Острозі чітко розмежували церковну і народну мови, високо оцінювали справу Кирила і Мефодія, обстоювали життєздатність слов´янської писемності, всупереч католицьким і реформаційним тенденціям підносили авторитет старослов´янської мови як священної мови православної церкви. Наслідком цього були видання церковнослов´янською мовою повного тексту Біблії (1581), доповнення Острозького видання «Азбуки» грецькими текстами для читання, твору болгарського письменника X ст. Чорноризця Храбра «О письменах» («Сказаніе, како состави святый Кирил Философ азбуку по языку словенську и книги преведе от греческих на словенський язык»), переписування, перекладання й редагування візантійських і давньоруських пам´яток. Загалом видавнича справа була вагомим здобутком Острозького культурно-освітнього осередку.

З усіх видань острозької друкарні найвидатнішою пам´яткою культури не тільки українського, а й усіх східнослов´янських народів є Острозька Біблія 1581 р. Керував підготовкою її до друку Іван Федоров. Чимало зусиль доклав до цієї справи автор передмови до Біблії Герасим Смотрицький. Над виданням також працювали полеміст Василь Суразький, діячі культурно-освітнього центру Тимофій Михайлович, протопіп Терентій, імовірно, Андрій Римша, вчені-греки Діонісій Палеолог-Раллі, Євстафій Нафанаїл з Криту тощо. У передмові до Біблії зазначається, що її публікації передували численні пошуки «зводов добре исправленных» у Константинополі, Римі, грецьких, сербських і болгарських монастирях, зіставлялися і звірялися її грецькі, латинські й слов´янські тексти. Острозькі книжники схилялися до буквального розуміння текстів Святого Письма, прагнули зберегти історичне значення слів та їх граматичну старослов´янську форму, тобто відтворити те тлумачення тексту Біблії, яке освячувалося віковою традицією й асоціювалося з непорушністю і чистотою православного вчення.

Концепція острозьких книжників про необхідність відтворення змісту, букви і духу давніх текстів Святого Письма, нерозривного зв´язку між словом та його значенням сформувалася завдяки другому південнослов´янському впливові і позиції російського книжника Артемія, який на той час брав активну участь у культурному русі України. Південнослов´янські книжники сприяли формуванню в Острозі навичок гуманістичної філологічної критики текстів, що зобов´язувала дотримуватися абсолютної точності при перекладах з грецької мови на старослов´янську священних і богослужбових книг. Важливим елементом вчення острозьких книжників було положення південнослов´янської книжної реформи про необхідність чіткого розмежування «високої» (церковно-літературної) і «простої» (народної) мов, про потребу встановлення сталих правил правопису і дотримання грекофільської орієнтації.