Соціально-трудові відносини на відміну від функціонально-трудових, зумовлених поділом та кооперацією праці, виникають між працівником і соц групами колективу як відносини рівності й нерівності залежно від місця цих суб”єктів у процесі праці, їхнього досвіду умінь, інтересів. Суб”єкти праці — це такі соціальні спільності і групи, як підприємці, менеджери, службовці, робітники та ін. Суб”єкти праці різняться за своїм соціальним станом, становищем у трудових колективах, тобто мають різну кваліфікацію, досвід, рівень і джерела прибутків.
Соціологія вивчає проблеми співвідношення різних соціальних груп у сфері праці, формування їхніх соціальних відмінностей (чому існують підприємці, управлінці, робітники, чому з”являються безробітні, чому різні соціальні групи мають різні інтереси). З регуляцією соц-тр відносин пов’язана проблема мотивації праці. Соціологи виходять з того, що праця є єдиним способом розвитку людства, а соц-тр відносини є базисними. Відтак оптиміз сусп відносин можлива лише за ум розвитку труд відносин відповідно до потреб суспільства.
Соціально-трудові відносини надзвичайно складні і класифікуються за такими ознаками:
- змістом діяльності — виробничо-функціональні, професійно-кваліфікаційні, управлінсько-організаційні;
- суб’єктом відносин — між колективні (колектив—колектив) та внутрішньоколективні (індивід — індивід, індивід — колектив);
- наявністю владних повноважень — по горизонталі і по вертикалі;
- способом розподілу результатів праці — кількістю і якістю праці, грошовим внеском, майновим внеском, обсягом інтелектуальної власності;
- ступенем регламентованості — формальні й неформальні;
- характером спілкування — безпосередні, опосередковані, міжособистісні, безособові.
Формування та розвиток соціально-трудових відносин відбувається у вигляді соціальних процесів, що відбивають функціонування трудових колективів, груп та окремих працівників.
Розрізняють такі (основні) види соціальних процесів у трудовій сфері:
• базові — праця, що впливає на соціальний стан, інтереси, кваліфікаційний рівень виконавців трудових функцій, формування їхньої особистості;
- інтегративні — формування, функціонування та розвиток трудових колективів, що забезпечують цілісність усієї трудової системи;
- ціннісно-орієнтаційні — мотивація, соціалізація, адаптація, що
формують цінності, норми, орієнтації відповідного способу життя; - трудових переміщень — плинність кадрів та регульовані зміни
місця працівника у системі суспільного поділу праці.
Соціологічний підхід до вивчення праці (на відміну від економічного) означає врахування суспільної нерівності — неоднакового становища різних соціальних груп та окремих працівників, їхньої і трудової поведінки, що зумовлена насамперед суспільним поділом праці.
Соціологія праці є найзагальнішою зі спеціальних соціологічних теорій, що мають предметом свого дослідження соціально-трудові відносини і процеси, соціальні інститути і спільності у сфері праці (соціологія трудового колективу, соціологія професій, соціологія організації, промислова соціологія та ін.), форми і методи нмливу на них.
Праця як соціальний інститут, специфічна форма спільної діяльності людей є не тільки методом, процесом добування засобів до існування, вона визначає специфіку практично всіх соціальних, економічних та інших процесів у суспільстві, навіть специфіку суспільного ладу в державі. Трудовий колектив не тільки об’єднує июдей для виробництва товарів та послуг, а є практично єдиною формою узгодження, поєднання індивідуальних, групових та суспільних інтересів людей, найважливішим чинником соціалізації особистості.