Лише чверть століття тому широке коло читачів одержало змогу позна­йомитись із творчою спадщиною Михайла Булгакова. І навряд чи є зараз людина, яка б не полюбила ці твори. До того ж екранізації кількох з них, таких як «Дні Турбіних», «Біг», «Собаче серце», стали улюбленими фільмами гля­дачів різного віку. Твори Михайла Булгакова прийшли нарешті в наші оселі.

Особливою популярністю користується останній роман Булгакова «Майстер і Маргарита», який хоча деякими деталями і нагадує трагедію Й. В. Ґете «Фауст», проте вимагає від читача виходу із площини устале­них життєвих уявлень і свідоцтв. Протягом перших дванадцяти глав на­зва роману залишається для нас загадковою — ні Майстра, ні Маргарити на цих сторінках немає, але своєрідне сатиричне зображення суспільства вражає вже з перших рядків роману, коли Берліоз та Іван Бездомний по­бачили іноземця (автор висміює заражене шпіономанією суспільство) й обидва готові були його затримати. Можливо, що швидка загибель Бер-ліоза і була розплатою за повсякчасну готовність до доносу, який вів до арешту і загибелі затриманого.

А як точно письменник відобразив епоху репресій, завуалювавши її під біблійські часи. З яким сарказмом зображено прокуратора з кавалерій­ською ходою, до якого звертатись треба було не інакше як ігемон (а чи не нагадує це слово про гегемона революційної доби?).

Високий світ євангельської легенди, який набув під пером письмен­ника рис реальності, знижується, пародійно перекручується в інших світах, інших вимірах. Сучасність стає нереальною, а потойбічний світ — дійсністю. Ми повністю занурюємось у світ створеної автором фанта­стичної реальності, яка насправді виявляється дійсною.

Сатиричну характеристику суспільства автор дає і в московських гла­вах роману. Достатньо пригадати випадок, який відбувся у вар’єте. Яким низьким є падіння суспільства, якщо люди втрачають гідність при вигляді грошей: «Кое-кто уже ползал в проходе, шаря под креслами. Многие стояли на сиденьях, ловя вертлявьіе, капризньїе бумажки». Деградацію осо­бистості описано в епізоді розповсюдження одягу у вар’єте: «Общее изум-ление вьізвал мужчина, затесавшийся на сцену. Он обьявил, что у супруги его грипп и что позтому он просит передать ей что-нибудь через него».

Побутова сцена розподілу житла після смерті Берліоза є злісним осу­дом дріб’язковості суспільства, де панують мізерність, користолюбство і лицемірство. Адже після смерті Берліоза знайшлося безліч претендентів на його житло: «И в течение двух часов Никанор Иванович принял та­ких заявлений тридцать две штуки.

В них заключались мольбь, угрозь, кляузь, донось, обещания произвести ремонт за свой счет, указания на несносную тесноту и невозмож-ность жить в одной квартире с бандитами. Никанора Ивановича вьзь-вали в переднюю его квартирьі, брали за рукав, что-то шептали, подмигивали и обещали не остаться в долгу».

А яким принизливим видається розподіл привілеїв у МАСОЛІТі, адже літератори можуть пообідати вишуканими стравами у ресторані значно дешевше, ніж звичайні громадяни; є у них і дачі на Клязьмі, але пробитись туди можуть не всі, бо бездарних літераторів виявляється знач­но більше, ніж дач, тому літній відпочинок теж є предметом заздрощів:

«Не надо, товарищи, завидовать. Дач всего двадцать две, и строится еще только семь, а нас в МАССОЛИТе три тьісячи».

Звернувшись до прізвищ персонажів твору, можна побачити, як тон­ко письменник висміює негативні риси їх володарів: Римський, Варену­ха, Лиходєєв, Куралєсов.

Навіть згадка про особисту полеміку Михайла Булгакова з критиком Всеволодом Вишневським на сторінках роману набуває сатиричних ознак у прізвищі літератора Мстислава Лавровича (натяк на популярні у 30-ті роки «лавровишневі краплі»).

Ще одним об’єктом сатиричного висміювання автора у романі «Май­стер і Маргарита» є психіатрична лікарня, в яку по черзі потрапляє більшість персонажів і навіть сам Майстер. Причому всі пацієнти є цілком нормальними людьми. Навіть містичні персонажі вводяться автором для викриття суспільних вад.

Про це свідчив сам Михайло Булгаков у листі урядові. Він назвав важ­ливою рисою своєї творчості «вьступающие в моих сатирических повес-тях: чернье и мистические краски (я — мистический писатель), в которьх изображень бесчисленнье уродства нашего бьта».

Проте через сатиричні рядки роману «Майстер і Маргарита» просту­пає надія Михайла Булгакова на оновлення країни і віра в людину.