Планування як важлива функція управління підпри­ємством (організацією) — об’єктивно необхідний процес ви­значення цілей діяльності на певний період, а також засобів, способів та умов їх досягнення. Саме планування об’єднує структурні підрозділи підприємства (організації) загальною ме­тою діяльності, надає всім процесам однонапрямленості та ско-ординованості, що дає змогу найбільш повно й ефективно ви­користовувати наявні ресурси, професійно розв’язувати різ­номанітні управлінські завдання. Планування здійснюється відповідно до певних спе­цифічних принципів, перелік і сутність характеристик яких така: Вибір та обгрунтування цілей — вихідний пункт планування. Як правило, виділяють такі основні цілі: 1) науково-технічні; 2) вироб­ничо-технологічні; 3) господарсь­ко-економічні; 4) соціальні; 5) еко­логічні; Системність потребує охоплення плануванням: усіх сфер діяльності підприємства (організації); усіх тенденцій, змін та зворотних зв’язків у його (її) системі; Безперервність означає: підтримку безперервної планової перспективи та періодичну зміну го­ризонту планування; взаємоузгодженість довго-, серед-ньо- і короткотермінових планів; своєчасне коригування перспектив­них і поточних планів; Оптимальність використання ресурсів орієнтує на вимоги кон’юнктури ринку, впровадження досягнень со­ціального, науково-технічного та організаційного прогресу, повну реалізацію резервів ліпшого викорис-тання ресурсів; Збалансованість передбачає необхідну та достатню кількісну від­повідність між основними розді­лами і показниками плану, узгод­женість між необхідними та наяв­ними ресурсами Адекватність системи планування умовам діяльності об ‘єктів потребує постійного перегляду та поліпшення методів планування, організації самого процесу розроб-ки планів підприємства (організації). Існують такі основні методи планцвання: ресурсний (урахування ринкових умов господарювання і наявних ресурсів за звичай застосовується за монопольного становища підприємства або слабкої конкуренції), цільовий (використовується за посиленої конкуренції і базується на попиті та пропозиції), екстраполяційний (визначається на основі динаміки в минулому сприпущенням, що темпи і пропорції буде збережено в майбутньому). Інтерполяційний метод є оберненим до екстраполяцій­ного. Це означає, що підприємство (організація) спочатку ви­значає мету для досягнення в майбутньому, а потім виходячи з неї визначає горизонти планового періоду та проміжні планові показники.

 Дослідно-статистичний метод планування передбачає використання фактичних статистичних даних (середніх величин) за попередні роки для встановлення планових показників.

Чинниковий метод планування, який є більш обгрунто­ваним, базується на тім, що планові показники визначаються на підставі розрахунків впливу важливих чинників, які зумовлю­ють зміну цих показників. Цей метод застосовується передов­сім для планування ефективності виробництва (визначення мо­жливих темпів зростання продуктивності праці, зниження собі­вартості продукції тощо).

Найточнішим вважається нормативний метод плануван­ня, сутність якого полягає в тім, що планові показники розрахо­вуються на підставі прогресивних норм використання ресурсів з урахуванням їх зміни внаслідок запровадження організаційно-технічних заходів у плановому періоді.

Балансовий метод планування дає можливість узгодити потреби підприємства (організації) з необхідними ресурсами. З цією метою розробляються спеціальні таблиці — баланси, в одній частині яких відображаються напрямки витрачання ресур­сів відповідно до виробничих потреб, а в іншій, — джерела над­ходження цих ресурсів. Баланси складаються для матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Матричний метод є дальшим розвитком балансового і передбачає побудову моделей взаємозв’язків між виробничими підрозділами та показниками.