Оцінного значення не було – філософи, естети й т.д. Середньовіччя тяжіло до традицій, Ренесанс – антитрадиціоналізм, ніщо не приймається на віру. Відродження – критицизм, допускає власну думку, це – індивідуалізм, що часто перероджується в егоцентризм, інтерес до людини, природи, місця людини в природі. Віра в необмежені можливості людини, насамперед, у пізнанні. Тема Фауста. Розриву із християнством не було, тільки з догмами. Ренесансу притаманний естетизм, естетичне ставлення до явищ дійсності.

Ренесансним гуманістом міг стати будь-хто, але це дуже елітарне явище. Потрібна була велика сума знань. За три століття в п’ятьох головних європейських країнах існувало 5000 гуманістів. Питання про те, що вкладає Ренесанс у поняття «Людина». В античності «людина – це соціальна тварина», для гуманістів «Вчена тварина». Людина цінується тільки в культурних вимірах, тільки природні властивості, здатність до навчання. Людина – той, хто здатний до навчання. Ідея культивування людини. Особливе значення мала педагогіка. Поняття «республіка розуму». Особливу увагу цьому приділяє Еразм Роттердамський.

Ренесанс прийнято ділити на три етапи – Раннє Відродження, Високе відродження й Пізнє Відродження (криза). З’являється новий жанр – новела (оповідання про нові в житті явища). Апофеоз – Боккаччо «Декамерон». Дуже мало новел із трагічним фіналом. Найчастіше в новелах людина перемагає долю. На 100 новел Боккаччо тільки одна зі смертю. Оповідачі епохи Відродження показують, як людська ініціатива перемагає всі перешкоди.

Пізнє Відродження – людина не вінець витвору. Приклад – Шекспір, монолог «Людина – квінтесенція пороху». Головний жанр у кризі – трагедія. Катастрофа ідей, пошук морального виходу.

Творчість Шекспіра – і підсумок, і вершина розвитку театру. Філософська основа – ренесансний гуманізм. Все відродження укладалося в життя людини, то він переживає й оптимізм і кризу. Уперше порушує питання «А що є буржуазна моральність?». Шекспір цю проблему не вирішив. Його висновок пов’язаний з утопією.

Відома частка здобутків Шекспіра в театральних трупах, він – перший професійний драматург. Ставлення держави до театру було дуже зневажливим. Якість п’єс до Шекспіра була низькою, крім творів «університетських умів». Писали або багаті й платили за постановку, або самі акторські трупи.

Шекспір відразу мав успіх. В 1592 вийшли статті за й проти нього. Грін «На гріш розуму, купленого за мільйон каяття», «Вискочка, ворона, прикрашена нашим пір’ям, серце тигра в оболонці актора». Історію Гамлета розробляли «університетські уми», але дуже низької якості. Прикмета Шекспіра – уміння використати матеріал інших. Він писав п’єси, розраховуючи на певну публіку.

Актуальність дослідження полягає в тому, що творчість Шекспіра