Сучасний підхід до освіти вимагає від педагога володіння навичками і теоретичними знаннями діалогу. Слово “діалог” походить з грецької (dialogos – розмова між двома чи декількома особами). Діалогічність педагогічної діяльності сприяє реалізації творчого злету та розвитку наукового спілкування. Методичному осмисленню діалогічних форм, реалізованих у процесі викладання, сприяють спеціальна педагогічна література, наукові розробки, що аналізують проблеми діалогіки і творчості, а також найдавніші діалоги Платона і сократівські бесіди.

Учені виділяють такі види діалогу:

1) діалог-суперечка;

2) діалог-конфіденційне пояснення;

3) діалог-емоційний конфлікт;

4) діалог-унісон.

Педагог зобов’язаний опанувати всіма видами діалогу, тому що це необхідно йому при підготовці до проведення бесід, семінарів і практичних занять. Проблема діалогу стає особливо важливою при визначенні проблемної ситуації, коли виникає потреба осмислити її і виразити через запитання, що передбачає пошук необхідної відповіді. До цього основного питання активний педагог додає уточнюючі, навідні, зустрічні чи казусні запитання стратегічного й тактичного призначення. Запитання можуть бути складними і простими, парадоксальними, полемічними, випереджальними, прогнозуючими. Сама постановка запитання для діалогу вимагає від викладача такту, уміння знайти підхід до людей різного соціального стану, рівня освіти, інтелектуального розвитку. Одному студенту можна поставити запитання простіше, а іншому складніше, третьому таке, щоб він зміг показати свій інтелект, знання, а можливо, й розкрити філософське бачення проблеми.

У самій постановці запитання може бути закладений той елемент імпровізації й несподіванки, що так необхідний для живого творчого діалогу, адже запитання практично завжди містить лексику, що народжує відповідну думку. Тому діалог є найважливішим елементом організації активних форм роботи в навчальному процесі.

В умовах сучасного плюралізму думок питання взаємодії і відносин представників різних поглядів у науці становить особливий інтерес. У діалозі в комплексі спрацьовує все: доказовість, обґрунтування власної точки зору, спростування позицій, заперечення несумісних поглядів партнера. Для методики викладання важливий як аналіз логіко-методичної сторони діалогу, так і створення задушевної емоційної атмосфери, одночасне звернення і до розуму, і до почуттів сторін, що полемізують.

Для підвищення ефективності діалогу і посилення активізації наукового спілкування викладачу варто продумати і підібрати для аналізу окремі конкретні ситуації, обговорення яких становило б інтерес для студентської аудиторії.

Існують різні типи ситуацій:

– ситуація-ілюстрація, коли за допомогою конкретного епізоду, випадку, події з реальної практики можна використовувати аналогічні прийоми аналізу, той чи інший спосіб вирішення проблеми;

– ситуація-вправа, коли за допомогою конкретної ситуації підсилюється інформація, краще і надійніше запам’ятовується те, що буде потрібно надалі;

– ситуація-оцінка, коли конкретна ситуація має різні оцінки залежно від методичного моменту;

– ситуація-проблема, коли визначаються лише окремі умови і моменти, що відбуваються, необхідно осмислити цю ситуацію, сформулювати саму проблему і запропонувати варіанти її вирішення.

У процесі проведення семінару мета викладача – викликати непідробний інтерес студентів до розглянутих проблем, перевести діалог внутрішній у зовнішній, коли сам студент проводить діалог з викладачем, виступаючи одночасно від себе особисто і від імені тієї людини, з якою у своїх думках він полемізує. Саме тоді, коли точка зору студента у внутрішньому діалозі стане для нього досить доказовою, у нього виникне бажання озвучити свій внутрішній діалог і перевести його в зовнішній, де його погляди знайдуть собі прихильників чи супротивників у результаті обміну думками. Дуже бажано, щоб студенти могли дати оцінку розглянутих ситуацій, осмислили тему і свідомо залишили ту чи іншу точку зору.

Головне завдання педагога – дати змогу студентам вступити в діалог, полеміку, забезпечити взаємодію поглядів співрозмовників. Результативним є виявлення позицій з погляду їх динаміки. Діалог містить у собі такі можливості:

– зближення позицій (аж до збігів);

– розбіжність точок зору діалогічних партнерів;

– суперечливість позицій (аж до виникнення повної несумісності).

Діалог сприяє підвищенню ефективності процесу викладання, тому що приводить в активний рух думку співрозмовника, змушує студентів шукати потрібну відповідь на поставлене запитання, прагнути до істини. Важливо розвинути у студента потребу в інтелектуальному діалозі, в активному пошуку відповіді не тільки на питання теорії, а й на проблеми самого життя. Життя бурхливе, неоднозначне, інколи складне для розуміння, і в кожного студента може бути свій особливий, відмінний від інших погляд на ті процеси, що відбуваються навколо нас.

Іноді на семінарі діалог мимовільно переходить у дискусію. Дискусія – розгляд, дослідження. У буквальному розумінні дискусія – це обговорення будь-якого суперчливого питання на зборах, при бесіді, у тому числі й на семінарі. Іншими словами, дискусія – суперечка. Дискусія може виникнути на семінарі при розгляді проблемного питання, коли студенти займають різні, іноді діаметрально протилежні позиції, або коли обговорюються основні поняття досліджуваного предмета та зміст, який у них вкладали різні вчені. Дуже важливо для викладача володіти ситуацією і не дати дискусії перетворитися на хаос, коли всі кричать, а чому чи про що кричать – не зрозуміло.

Дискусія себе виправдовує, якщо при відповіді студент розкриває яку-небудь проблему, не розглянувши її всебічно, або коли висловлює помилкову думку, а хтось з інших студентів групи доповнює його виступ, уточнює деталі або критикує помилковий вислів.

Найгірша форма проведення семінару буває тоді, коли досвідчені студенти, а це буває серед студентів курсів, самі починають ставити викладачу провокаційні запитання, а він, захоплюючись, розповідає увесь семінар, розкриває всю проблему, забувши, що в цей час він зобов’язаний опитати студентів та визначити рівень їх знань, а не вражати їх своєю ерудицією.