Михайло Михайлович Коцюбинський – видатний український письменник, найвизначніший майстер імпресіонізму в українській літературі початку XX ст., громадський діяч, голова Просвіти в Чернігові, один з організаторів Братства Тарасівців.

Знав дев’ять іноземних мов, серед яких грецька, циганська. Його називали Сонцепоклонником і Соняхом, бо над усе любив сонце, квіти і дітей. Служив звичайним клерком у статистичному відділі Чернігівської управи, на роботу ходив з неодмінною квіткою у бутоньєрці. У своїх відомих на весь світ творах він оспівував цвіт яблуні, жайворонкову пісню, дитячі очі, малював словом людську біду і красу.
М. Коцюбинський одним із перших в українській літературі усвідомив потребу її реформаторства в напрямі модерної європейської прози. Новаторство позначилося на стилістиці творів, жанровій системі. «Його проза – це синтез народності й гуманізму, воістину загальнолюдського масштабу інтереси, глибинність естетичного змісту, рівне мислення, виверпіеність образів, найяскравіші грані майстерності, завдяки чому твори Коцюбинського – це і духовний образ, і суть буття народу, його жива історія, великі гуманістичні уроки, мрія про будучину» (П. Кононенко).
Особливості творчості:
– як талановитий письменник-новатор звертався до різних жанрів літератури:
– дитячі оповідання («Харитя», «Ялинка», «Маленький грішник»);
– казки («Хо»);
– оповідання для дорослих («П’ятизлотник», «Для загального добра», «Дорогою ціною», «Сміх», «Persona grata», «Вдорозі»);
– новели («Лялечка», «Inermezzo», «На камені», «Сон»);
– етюди («Цвіт яблуні», «Невідомий»);
– повісті («Fata morgana», «Тіні забутих предків»);
– нариси («Хвала життю!» та ін.);
– цикл мініатюр «На острові»;
– поезії в прозі та ін.;
– піднімав у творах проблеми: кохання і шлюбу, милосердя, шукання правди, відстоювання справедливості, служіння митця народові (-відмова від особистих інтересів заради громадських), розкриття внутрішнього світу і почуттів персонажів;
– портретно-пейзажний живопис у творах;
– уміння передати найтонші порухи людської душі;
– звукове «інструментування» зображуваного;
– ідейно-композиційне навантаження психологічних деталей;
– глибокий психологізм;
– образність мови;
– відмова від фольклорної орнаментації.

 

“Intermezzo”
Новела розпочинається присвятою («Присвячую кононівським полям») та переліком незвичайних дійових осіб (Моя утома, Ниви у червні, Сонце, Три білих вівчарки, Зозуля, Жайворонки, Залізна рука города, Людське горе). Однак «Intermezzo» не драматичний, а епічний твір.
Історія написання
М. Коцюбинський через інтенсивну роботу, виконання службових обов’язків висна-жився фізично і морально. Улітку 1908 р. письменник відпочивав у садибі відомого українського громадського діяча Євгена Чикаленка в селі Кононівка поблизу м. Яготина (Київська область). Природа збагатила письменника численними враженнями. Так у 1908 р. з’явилася новела «Intermezzo».
Тема твору криється в його назві. Слово «intermezzo» означає «перепочинок, пауза». Музичний термін’ означає невелику інструментальну п’єску, виконувану між діями драматичного чи оперного твору при його виставі. М. Коцюбинський вклав глибокий філософський смисл у назву своєї новели. Образом intermezzo новеліст указував не тільки на перепочинок утомленого митця, але й на органічний зв’язок, може, чимсь перерваних періодів у творчості чесного громадянина, який залишився вірний своїм ідеалам. Тожновелу можна вважати й автобіографічним твором.
Вдало створені пейзажі передають нерозривний зв’язок людини і природи. Оповідач відчуває «соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі», йому вітер набиває вуха «шматками звуків, покошланим шумом», «тихо пливе блакитними річками льон», пливе так спокійно, що «хочеться сісти на човен і поплисти». Ця картина виглядає розкішною завдяки багатій художньо – виражальній системі (епітети, метафори, порівняння), словам-звукам і словам-барвам. Перед нами майстерна імпресіоністична картина.
М. Коцюбинський вважається яскравим представником імпресіоністичної течії в українській літературі.
Імпресіонізм (від франц. «враження») – художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань.
Новела – один із видів епічних творів, близький за розміром до оповідання, але відмінний від нього надзвичайною стислістю викладу, напруженістю розвитку сюжету, несподіваністю розв’язки; властивий глибокий психологізм у розкритті внутрішнього світу персонажів, відступи від норм усталеної будови.

 

 

Стислий переказ твору «Intermezzo»
Присвячую кононівським полям
Дійові особи:
Моя утома
Ниви у червні
Сонце
Три білих вівчарки
Зозуля
Жайворонки
Залізна
рука города
Людське горе

 

«Лишилось ще тільки спакуватись… Се було одно з тих незчисленних “треба”, які мене так утомили і не давали спати»,- так починається твір. Це «треба» автор порівнює з «многоголовим звіром». Але він розуміє, що «увільнитись» від нього мож-на лише на час. Бо життя йде, торкаючи кожного неодмінно, «іде, як хвиля на берег».
Автор зізнається: «Я не можу розминутись з. людиною. Я не можу бути самотнім». Інколи саме це дратує, стомлює, бо людині необхідно час від часу усамітнитись: «Мене втомили люди. Мені надокучило бути заїздом, де вічно товчуться оті створіння, кричать, метушаться і смітять. Повідчиняти вікна! Провітрить оселю!.. Нехай увійдуть у хату чистота і спокій» . .
Це прагнення спокою і самітності інколи буває таким сильним, що