Моє ставлення до Олександра Довженка, людини i митця
Споконвiку людина прагнула творити, втiлювати свою душу в полотна i симфонiї, в мармур чи бронзу, i в поеми. Багато їх, творцiв прекрасного. Але кожен твiр мистецтва ми сприймаємо вiдповiдно до власного смаку. Одному подобається велична простота пейзажiв Шишкiна або Василькiвського, iнший захоплюється абстракцiонiзмом чи то якимись iншими модерновими картинами. Комусь зiгрiває душу прозора лiрика Сосюри, а хтось у захватi вiд складних асоцiативних образiв поем Драча… Постають перед нами земний, якийсь “домашнiй” колгоспний бригадир i великий письменник Стельмах, i весь устремлений до чогось вищого, готовий, мов буревiсник, рiзати крилом хмари, Довженко.
Довженко… Моє захоплення ним почалося пiсля зустрiчi з висловом цього письменника про те, що треба вмiти i в буденних калюжах бачити зорi. Це пiдштовхнуло мене читати i його твори, i написане про нього. I з кожним рядком все бiльше зростало захоплення. Але були й фiльми… Залишалося тiльки дивуватися, якою ж людиною треба бути, щоб зробити за одне життя стiльки прекрасного.
Вiн був рiзним – це можна побачити з портретiв. Часом – суворий i енергiйний, часом – лагiдний, нiжний, з теплою усмiшкою… Автор-лiрик “зачарованої Десни” i пристрасний автор “Повiстi полум’яних лiт” та “України в огнi”.
Не правильно, що кiномитцi бiльше звертають увагу в своїх творах саме на так званий вiдеоряд – принаймнi Довженка це не стосується. У нього особлива мова, власний її стиль, що робить його саме письменником. Урочистим речитативом, сповненим болем i вдячнiстю звучать вступ i кiнцiвка (“обрамлення”) оповiдання “Мати”. А яка висока напруженiсть звучить у монолозi Уляни Рясної про князя Святослава (урок iсторiї в присутностi фашистiв – “Повiсть полум’яних лiт”).
I ще приваблює мене Довженко цiлiснiстю своєї натури.
Щодо значення особистостi письменника iснують рiзнi погляди. Менi завжди хотiлося, щоб письменники i в життi були саме такими чистими i прекрасними, близькими до iдеалiв, що пропагуються у їхнiх кращих творах. Без цього неможливо вiрити у створене ними. Так от, Олександр Довженко був сильним, мужнiм i принциповим i в життi.
Ну хто ще за часiв репресiй насмiлився б у листах до Сталiна вiдстоювати гiднiсть свого народу, святе право на патрiотизм та iншi думки, що не спiвпадали з тодiшньою полiтикою “отця народiв”!
Красивий внутрiшньо i зовнi, безмежно обдарований письменник та кiнорежисер, Олександр Довженко навiки залишиться жити у своїх творах, у пам’ятi людей, як воїн (у прямому та переносному значеннi слова) та спiвець свого краю.
I коли думаю про нього, тепло стає на душi. Радiсно знати, що є такi люди. I ще приємно вiдчувати, що я належу до того ж самого народу, що i вiн.