Читаючи роман «Маруся Чурай», не можна не захоплюватися пре­красною мовою твору. Ця мова містить у собі усе багатство стильових різновидів живої української мови — від розмовної, офіційної до вишука­них взірців літературної.

Лексичне багатство роману вражає: тут і високий стиль інтелектуальної мови автора, і суха суддівська мова, пересипана канцеляризмами та русиз­мами, і розмовна мова міщан, козаків. Мелодійна структура твору — поєднан­ня багатьох голосів. Кожна дійова особа наділена особливою лексикою і спо­собом висловлюватися. Ось бере слово незвичний до промов Яким Шибилист. Сама структура мовлення, в якому переважають речення з не-прямим поряд­ком слів, вказує на щирість простої людини. У таких людей що на думці, те й у мові. Мовлення запорожця, що прибував до Полтави у справах, також вказує на те, що це людина відверта і не ховає за словами думок:

А запорожці — люди без круть-верть, Все кажуть щиро на своє копито.

Не випадково суддя, відповідаючи козакові, ніби забуває про свою офіційність: «Знаскока тут не можна». Так побудовано увесь роман. Прийом індивідуалізації мовлення героїв не новий у літературі, та Ліна Костенко продемонструвала широку обізнаність із найрізноманітнішими проявами багатої української мови. Стиль мовлення, добір лексики вражає точністю вживання. Живий діалог у сцені суду змінюється ліричним внутрішнім монологом героїні. А у другому розділі автор бере слово, щоб високим сти­лем громадянина говорити про велич подій, на тлі яких розгортається осо­биста трагедія героїв. Автор вступає у діалог із героями і читачем, вражаю­чи точністю і красою вислову. Автор часом вживає несподівані порівняння, що коренями сягають глибин народної образованості: «Зірками ніч висока накрапала», «слова самі на голос навертались, як сльози навертаються на очі», «душа до ранку смутком осипалась» та інші. Із цих порівнянь наро­джується метафора, яку також можна часто зустріти у тексті.

Гармонійне поєднання лексики, синтаксису живої народної мови, чут­ливість до слова — ось головна риса мови і стилю Ліни Костенко, прита­манні роману «Маруся Чурай». Емоційній виразності слова сприяє та­кож форма віршування. В основному автор використовує шестистопний ямб, але разом із тим у романі можна побачити приклади римованої про­зи. Усе це — не самоціль. Така багата палітра художніх засобів робить твір Ліни Костенко по-справжньому талановитим, підносить його на рівень найкращих взірців світової художньої літератури.