Матерія – це філософська категорія д. позначення об”єктивної реальності, яка відображається органами відчуття людини але існує незалежно від них. Матерії, у чистому вигляді формі якоїсь “праматерії” не існує. У світі існують лише конкретні матер. утворення. У категорії матерії ця безліч утворень об”єктивної реальності зведена до однієї спільної властивості існувати незалежно від людських чуттів і від відображення у людської свідомості. Філ. поняття матерії відображає не якусь певну частину чи форм об”єктивної реальності, а світ у цілому в будь-яких його проявах. Тому не можна ототожнювати матерію з будь-яким речовинним субстратом. Категорія матерії, має вагоме методологічне і світоглядне значення світоглядна роль цієї категорії полягає в тому, що воно охоплює не лише ті об”єкти, які вже пізнанні науково, а і ті, які будуть відкриті у майбутньому. І хоча ті потенційні об”єкти будуть мати принципово нові властивості, все ж вони будуть матеріальні, оскільки існуватимуть реально, поза людським відчуттям. Методологічна функція поняття матерія виявляється у тому, що воно застерігає проти пошуку першоматерії як останньої і не змінної суті об”єктивного світу.

Оскільки матерія є абсолютною завжди існує в конкретних формах, внаслідок чого рух проявляється через конкретні форми матерії. В основу виділення форм руху покладенні такі основні принципи:

а) субстратний, що пов”язує певну форму руху і з специфічним матер. носієм

б) функціональний, у відповідності з яким форма руху повинна мати свої власні закономірності, відмінні від закономірностей інших форм руху. Найпоширенішими формами руху є: гравітаційний, механічний, тепловий, електро-магнітний, хімічний, геологічний, біологічний. Їх взаємозв”язок виявляється в тому, що одна форма руху при певних умовах переходить в іншу, окрім того, вищі форми руху виникають на основі нижчих і включають їх у себе знятому виді.

Незважаючи на те що вияви буття є доволі різноманітними, усі вони об’єднані одним — матерією. Визначення категорії «ма­терія» розпочнемо з аналізу етимології слова «матерія». Матерія означає «речовина». У процесі розвитку природознавства й самої філософії зміст поняття «матерія» неодноразово змінювався. На­приклад, матеріалістичний підхід, вирішуючи основне питання філософії на користь первинності буття та вторинності свідомос­ті, ототожнює буття й матерію [матерія є основою буття, а всі інші форми буття (дух, людина, суспільство) є породженням ма­терії]. Об’єктивно-ідеалістичний підхід обстоює позицію, згідно з якою матерія існує об’єктивно як результат об’єктивізації пер­винного ідеального (абсолюту) незалежно від усього сущого. Суб’єктивно-ідеалістичний підхід заперечує існування матерії як самостійної реальності та вважає, що вона є лише продуктом, ілюзією людської свідомості.

Існування матерії визнає більшість філософських систем. Від­мінність у тлумаченні матерії залежить також від того, як філо­софи відповідають на питання «матерія створена Богом чи ні?» або «чи існує вона вічно, сама по собі?». Християнська філософія заперечує вічність матерії, вважаючи, що вічність — це лише ат­рибут абсолюту (Бога), який створив матерію з нічого. Матеріа­лізм XVII ст. обстоював принцип «з нічого не виникає нічого», приписував матерії вічне існування в просторі й часі, ототожню­вав її з чуттєвим світом. У діалектичному матеріалізмі матерія — це філософська ка­тегорія для позначення об’єктивної реальності, яка дається людині в її відчуттях і яку вона може пізнати, але при цьому матерія існує незалежно від людини.

З огляду на це матерія тлумачиться як незалежна першо­причина всього, що існує (субстанція). Єдиною властивістю матерії є «бути об’єктивною реальністю», а тому жодні окремі природні об’єкти, речовина, елементи тощо не є матерією. Марк­систське тлумачення матерії є виявом метафізичного підходу, тому що стверджується, що матерія — це лише категорія, яка існує на рівні свідомості як абстракція. Водночас матерії при­писуються невід’ємні властивості (атрибути): вічність, нество-рюваність, незнищуваність тощо, які притаманні лише абсолю­ту — Богові.

Найсуттєвішою характеристикою матерії є її структурність. Матерія завжди певним чином організована в матеріальну сис­тему (цілісне творіння), зв’язок між елементами якої є більш-менш довгостроковий і постійний, на відміну від інших елемен­тів навколишнього світу. Матеріалістична філософія виокрем­лює такі основні типи матеріальних систем та адекватні їм струк­тури, рівні організації матерії: нежива матерія, жива матерія та суспільство.

Нежива матерія має такі рівні: субелементарний (кварки, глюони — найменші одиниці матерії, менші за атом); мікроеле-ментарний (андрони, електрони); ядерний (ядро, атом); молеку­лярний (молекули); одиничних предметів; макротіл; планет; сис­теми планет; системи галактик; Всесвіту, світу загалом.

Жива природа відома лише на Землі, її виникнення згідно з матеріалістичної філософією є результатом природного розвитку матерії. До рівнів живої матерії належать: доклітинний (ДНК, РНК, білки), клітинний (клітина), багатоклітинні організми, види, популяції, біоценози та біосфера. Причому особливе значення має біосфера. У ній відбувається взаємодія літосфери, гідросфери та атмосфери. Атмосфера є своєрідним містком, що зв’язує Землю й космос. Збереження рівноваги між складовими біосфери є гарантією збереження життя на планеті.

На певному етапі розвитку біосфери виникає окремий вид ма­теріальної системи — соціум (суспільство). До рівнів соціуму на­лежать: окремий індивід, родина, група, колектив різних людей, соціальні групи (страти, класи, етноси), нації, раси, окремі спів­товариства, держави, союзи держав, людство загалом.

Вивчення особливостей матерії та її форм і різновидів свід­чить про те, що у світі немає нічого, крім матерії, яка постійно змінюється. Матеріалістична філософія робить висновок про ма­теріальну єдність світу, що підтверджується знаннями про загаль­ні властивості матерії та закони її руху. На користь матеріальної єдності світу свідчать положення природознавства: 1) закон збере­ження й трансформації енергії; 2) періодичний закон Менделєєва; 3) еволюційне вчення Дарвіна, учення про клітину, сучасні досяг­нення в галузі фізики. Матеріальна єдність світу розкривається зав­дяки цілісному підходу до вивчення організму людини, взаємо­зв’язку природи й суспільства та їх розвитку загалом.