Лексикологія (від гр. lexis — слово та logos — учення) — розділ мовознавства, який вивчає словниковий склад мови (лексику) й слово (лексему) як його основну одиницю.
Лексичний склад сучасної української мови вивчають із погляду значення, походження, сфер уживання, стилістичної маркованості.
Лексема — це звуко-буквений комплекс із закріпленим за ним суспільною свідомістю значенням (значеннями). Лексема — це слово, яке подане в словнику, тобто поза конкретним контекстом уживання.
Слово — це реалізація лексеми в певному контексті з необхідним мовцю в конкретній ситуації спілкування значенням.
Кожне слово має лексичне й граматичне значення.
| Лексичне значення | Граматичне значення |
| 1) притаманне лише певному слову, індивідуальне значення, закріплене за відповідним звуко-буквеним комплексом;
2) виражається основою слова; 3) наповнює висловлення конкретним змістом; 4) вивчається в лексикології. |
1) притаманне групі слів, відповідно до їх загальної функції чи формальних особливостей;
2) виражається закінченням; іноді афіксами; 3) забезпечує організацію висловлення в цілісність; 4) вивчається в морфології. |
| Наприклад, лексичним значенням слова «дерево» є «багаторічна рослина з твердим стовбуром і гіллям, що утворює крону». | Наприклад, граматичним значенням слова «дерево» є такі загальні для слів на зразок «село», «місто», «тіло» значення: іменник, називний відмінок, середній рід, однина. |