Івана Миколайчука називали обличчям і душею україн­ського поетичного кіно, аристократом духу, блискучим само­родком. Він був особливий, народний, справжній, найкра­щий. Великий Параджанов казав про нього: «Я не знаю більш національного народного генія… До нього це був Довженко».

Іван народився 1941 року в селі Чорторий на Буковині. За­кінчив Чернівецьке музичне училище, театр-студію при Чер­нівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської, Київський державний інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого.

У кіно дебютував ще студентом. Ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків» одразу принесли йому загальне визнання. Кінострічка «Тіні забутих предків» була визнана однією з двадцяти най­кращих картин світу. Безперечно, успіхові цього фільму сприяла участь у ньому талановитих митців і передусім Іва­на Миколайчука. Майже випадково потрапивши на кінопроби, він приголомшив своєю грою всю творчу групу на чолі з режисером Сергієм Параджановим. Успіх Миколайчука у фільмі здається ще несподіванішим, якщо згадати, що на той момент він був студентом першого курсу кіноакторсько­го факультету. Після того його запрошували працювати в Голівуд, але Держкіно актора про це не повідомило. Амери­канці назвали на честь Івана Миколайчука малу планету.

Після блискучого дебюту в кіно Миколайчука знімали час­то і він запам’ятовувався в більшості картин. Запам’ятовувався навіть тоді, коли йому, по суті, й не було чого грати, але він «витягував» роль завдяки своїй особистості та вмінню створи­ти образ майже з нічого.

Іван не задовольнявся тією міркою, котру ми так часто до себе прикладаємо: бути не гіршим від сусіда. Іван уособлював яскравого романтика, націленого на рух угору. З фільму «Бі­лий птах з чорною ознакою» починається нова сторінка в його творчості – він стає ще й сценаристом.

У яскравому фільмі Бориса Івченка «Пропала грамота» Іван був не тільки виконавцем колоритної ролі козака Васи­ля, а й фактично співрежисером. Він працював також над музичним оформленням фільму. Миколайчук завжди шукав нові інтонації голосу, музики, мови, щоб це вражало й хвилю­вало. Він відходив від традиційного кіно, віддаючи перевагу філософському.

У сімдесяті гоніння на діячів культури торкнулися й Івана. Його звинуватили в націоналізмі, кваліфікували як людину ворожої ідеології. А після фільму «Білий птах з чорною озна­кою» життя Миколайчука зовсім ускладнилося. Стрічка, ко­тра здобула Золотий приз Московського міжнародного кіно­фестивалю, була сприйнята як мало не випад ворожих націоналістичних сил. Поклали на полицю і «Тіні забутих предків». Так поступово актора почали відлучати від творчого процесу.

І досі залишається загадкою, як Іванові Миколайчуку вда­лося втілити давню мрію – зняти свій фільм. «Вавилон XX» прозвучав як вибух в українському кінематографі. Яскравий, наповнений фантастичними і водночас реальними образами фільм увібрав усе найкраще, що міг дати йому Миколайчук-сценарист, Миколайчук-режисер, Миколайчук-актор.

Постійні потрясіння, заборони творчих задумів, «табу» на фільми зіграли не останню роль у долі молодого актора. У серпні 1987 року Івана Миколайчука не стало. Кажуть, того року, коли він помер, на став його рідного села Чорторий при­летіли лебеді. Люди назвали їх Івановими…

(447 слів)
За М. Федорчуком