У 980 р. київський князь Володимир вирішив створити загальнодержавний пантеон. Поза князівським двором були поставлені ідоли Перуна (громовержець, бог військової дружини), Хорса, Дажбога (обидва пов´язані з сонцем), Стрибога (можливо, пов´язаний з вітрами), Семаргла, Мокоші (пов´язана з жіночими справами, найчастіше — з прядінням). Русичам також було притаманне вірування у міфологічних персонажів, пов´язаних з сімейно-родовим культом (Род), сезонними обрядами (Ярило, Купала, Кострома) тощо.

Східнослов´янська міфосистема, на думку М. Поповича, зазнала іранських впливів: іранського походження слова «віра», «світ», «чара», «віщати», «жрець», «писати», «каятися», «боятися», «хоронити», «слово», «діло», «вина», «могила», «зло» тощо. До часів слов´янської єдності належать слова «бог», «див». Іранське походження має Стрибог, якого інтерпретують як частину культу верховного божества Неба. Стійку асоціацію з родючою силою землі має образ жіночого божества — «Мати сира земля», або Мокош. Жінку-богиню зображували подібною до дерева, адже вона мала виконувати функції упорядкування Всесвіту. Грозовому богу-громовержцю Перуну приписують визволення сонячного начала від Змія (казки про Коваля, Микиту Кожум´яку та Змія — відлуння міфів про Перуна, який є покровителем ковалів). Із ним пов´язані священний дуб, грозові повір´я, знак «громовик» — круг, перехрещений трьома лініями через центр.

Супротивник Перуна — Велес (Волос) — хазяїн Нижнього світу, водних і земних сил пов´язаний з померлими, плодючістю худоби. Літопис називає його ще й «скотій бог». Вважалося, що Велес (стояв на Подолі), опікувався пастухами, торгівлею. Для землеробсько-скотарської спільноти він — захисник, а Перун — суддя і грізний каратель. Божество Нижнього світу — культурна і некультурна сили водночас. У першій якості вона представлена вареною їжею, вогнищем, грошима, у другій — лісом, неприборканими силами природи, «чужими» покійниками, темрявою. Велес може поставати і в образі Змія, він — кульгавий, сліпий, «лівий», а небесний Бог — «правий», прямий. Певною мірою Велес подібний до франко-еллінського Гермеса, який протистоїть Аполлону-змієборцю, як володар Нижнього світу, що викрадає худобу.

У «Слові про Ігорів похід» Боян названий «Велесовим внуком»: Велес опікується цілительством та іншими мистецтвами, магією, репрезентуючи в пантеоні жрецький стан. Пов´язаний він і з ідеєю договору, суспільного зв´язку, що засвідчує слово «волость» як ланка суспільної організації, власність. У східнослов´янському середовищі святий Микола після хрещення перейняв більшість функцій Велеса, в осетинському світі — Хорс втілився в «Миколу доброго». Можливо, Хорс — давній сармато-аланський бог, який мав епітет «добрий». Очевидно, тому князь Володимир включив не Велеса, а Хорса у свій пантеон. Імовірно, Хорс є аналогом Мітри — сонячного божества миру та суспільної злагоди, заступника перед Богом. Примітивними двійниками Велеса, що втілюють його силу, були лісовики і домовики.

Із культом предків, родючістю пов´язаний культ Рода і рожаниць, які відповідають за людські долі. Під час приурочених їм свят ворожили. Вони не представлені у Володимировому пантеоні, але їх культ був поширений серед селян. Загальнослов´янською була богиня Лада — покровителька шлюбу, кохання. Рідко згадується Сварог, частіше — його син (втілення) Сварожич, який опікувався вогнем. Сонце називали Дажбогом, якого інколи вважали сином Сварога. Фольклорний Рарог — «низький» дублер Сварога.

Доказом язичницького розуміння моделі світу є Збруцький ідол, знайдений у 1848 р. поблизу м. Гусятин (Тернопільська обл.). Три його вертикальні частини — три світи. Під однією шапкою розташовано чотири боги Верхнього світу, середня частина — людський світ у вигляді ритуального хороводу, нижня частина — Велес, що стоїть навколішки, тримаючи всю споруду. Переднє зображення — жіночий персонаж з рогом достатку, можливо, це Матір-Мокош; лівий бік — кінний, озброєний Перун; правий бік — жіноче божество з обручкою, очевидно, Лада; персонаж на задньому боці ідола не ідентифікований.

Слов´янський календар був пов´язаний з аграрно-виробничим циклом: час, як вважалося, рухається по колу, а минуле (світ предків) — еталонний, золотий вік, «острівний час», що не змінюється. Рік складався з трьох частин — весни-літа, осені та зими. Міфологічний час співвідносили з чотирма сонячними позиціями — сонцестояння і рівнодення. Відповідно, виокремлювали святкові цикли — весняний (Масляна), літні (Купала, Перуна), осінні (Рода, рожаниць), зимові (близькі до зимового сонцестояння, сімейні трапези, зібрання на колядування, пов´язані з культом Велеса).

Родинна обрядовість, культові дії супроводжували найголовніші події людського життя. Їх відлунням є родильні, хрестильні, весільні та поховальні обряди. В архаїчних культурах важливу роль відігравали обряди ініціації (обряд, що знаменує перехід на новий ступінь розвитку в межах соціальної групи чи певного суспільства). Загалом, як стверджує М. Попович, життя тогочасних людей було «регламентоване до дрібниць, і кожен їх крок був пов´язаний з космогонічними, міфологічними чи морально-етичними уявленнями. Існувало і закрите, езотеричне вчення, доступне лише посвяченим…, нині безповоротно втрачене».