Необхідно розрізняти витрати загальні (сукупні) та на одиницю продукції.

Загальні (сукупні) витрати — це витрати на весь обсяг продукції за певний період. Величина таких витрат залежить від тривалості періоду та кількості виготовленої продукції.

Витрати на одиницю продукції розраховуються як се­редні величини за певний період, якщо продукція виготов­ляється постійно або серійно. В одиничному виробництві вит­рати на виріб формуються як індивідуальні.

Оскільки витрати є функцією обсягу виробництва з певною еластичністю, існує поняття граничних витрат. Граничні витрати характеризують їхній приріст на одиницю при­росту обсягу виробництва, тобто , де С_г — граничні витрати; — приріст загальних витрат; — приріст обсягу продукції на одиницю її натурально­го виміру. Показник граничних витрат використовується для обґрун­тування доцільності зміни обсягу виробництва продукції.

Сутнісна характеристика окремих видів витрат підприємства (організації):

Елементні витрати є структурно однорідними і первин­ними, мають єдиний економічний зміст. До них належать мате­ріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потре­би, амортизаційні відрахування, інші витрати.

Комплексні витрати є різнорідними за складом, охоплю­ють кілька елементів витрат, їх групують за економічним при­значенням у процесі калькулювання та організації внутрішньо­виробничого економічного управління (наприклад, загально-виробничі та адміністративні витрати, витрати на збут, втрати від браку тощо).

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції, їхня загальна величина не залежить від кількості виготовленої продукції (зрозуміло, у певних межах). Вона стрибкоподібно змінюється лише за істотної зміни виробничої та організацій­ної структури підприємства (іншого суб’єкта підприємницької діяльності).

До постійних належать витрати на утримання та експлуатацію будівель і споруд, організацію виробництва й суто управлінські видатки. На практиці виділяють у складі постійних так звані умовно-постійні витрати, які змінюються (хоч і не істотно) під впливом збільшення або зменшення обсягу виробництва.

Змінні витрати—це витрати, загальна величина яких за пев­ний період залежить від обсягу виготовленої продукції. В їхньому складі виокремлюють пропорційні та непропорційні витрати.

Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно об­сягу виробництва. До таких витрат належать переважно витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну заробітну плату робітників.

Непропорційні витрати поділяються на прогресуючі та дегресуючі. Прогресуючі витрати зростають у більшій мірі, ніж обсяг виробництва. Вони мають місце тоді, коли збільшення об­сягу виробництва потребує більших витрат на одиницю продукції. Це наприклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату пращ, додаткові рекламні та торговельні витрати тощо. Дегресуючі витрати збільшуються повільніше, ніж зростає обсяг виробництва. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин та ус­таткування, на ремонт, інструмент тощо.

Прямі витрати безпосередньо пов’язані з виготовленням певних видів продукції. Вони можуть бути розраховані прямо на фізичну одиницю виробу. Якщо на підприємстві (у його структур­ному підрозділі) виготовляється один різновид продукції, то всі витрати є прямими.

Непрямі витрати не можна безпосередньо визначити за окремим різновидом продукції, оскільки вони пов’язані з виготов­ленням різних виробів (заробітна плата обслуговуючого й управ­лінського персоналу, утримання та експлуатація засобів праці).

Співвідношення прямих і непрямих витрат залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної струк­тури, застосовуваних методів нормування та обліку витрат підприємства.