КАТ І ЖЕРТВИ

Хтось сказав: люди поділяються на катів, жертв і твор­ців. Треба лише з’ясувати, до якого типу ти належиш і чому. Якщо ми не будемо запитувати, чому так повинно бути, ос­нови насильства залишаться незмінними. Каїн убив Авеля.

Як не виглядає це абсурдно, задля поступу і знання. Здаєть­ся, тут нічого не вдієш. Ніхто особливо не прислухається до голосу Христа: «Люби ближнього і прощай усі кривди». Хто сильний, той стає катом, хто слабкий, звісно, жертвою. Та й народжуються уже, здебільшого, катами і жертвами. Хто стає катом, свідомо згодом частіше переступає закон, хоча самі закони плекають катів і жертв, пропонуючи останнім до­сить-таки непевний захист.

Коли я кажу «кати і жертви», то маю на увазі не лише тих, хто знущається над тілом, вбиває. Той, хто принижує і знева­жає чужу душу, так само кат. Хто вивищує його над нами? Фі­зична сила, соціальний статус, гроші? Які дурниці! Кати і жерт­ви існують тому, що у людей здебільшого нема почуття гідності, тобто коли в собі віднаходиш спротив насильству. Ставши гід­ним себе, стаєш гідним світу, адже не руйнуєш його, а будуєш, хай несеш на будову маленьку цеглинку.

Мене оточують нині люди, яких нестача грошей зробила рабами. І заздрять вони по-рабськи: сумовито, пошепки. Я не можу їм допомогти, бо всі аргументи розбиваються об «нема що їсти». Я так само бідна, але вони жертви, а я — ні. Мені добре відомо, що треба величезних зусиль, аби продовжувати жити, а не вмирати, животіти.

Отже, щоб не стати жертвою, треба пам’ятати про свою без­смертну душу. Щоб не стати катом, треба ненавидіти насиль­ство. Раніше люди усамітнювались у монастирях, бо в світі було дуже багато насильства і дуже мало захисту. Кат має владу над жертвою, діючи часто згідно зі стадним інстинк­том, щоб вижити самому. Буває, що слабка істота, отримав­ши трохи влади, починає переслідувати інших, компенсуючи власну неповноцінність. Дійсно сильніші люди діють мудрі­ше, бо мають почуття гідності: вони поблажливі, а якщо су­ворі, то справедливі.

Протягом життя мене часто намагались скривдити, і я ря­тувалась завдяки відчуттю, що бачу слабкість цих істот і мо­жу знайти виправдання їхніх вчинків: не відають, що творять. Спробуймо дати їм зрозуміти, що, принижуючи нас, вони при­нижують себе — і вам дадуть спокій або визнають рівними собі.

Той, хто підняв руку на Каїна з почуття помсти, розпо­чав безкінечний ланцюг насильства, краю якому немає й досі.

 

Стислий переказ 145 Тут я мушу зачепити проблему, таку саму дратівливу, як пи­тання інтелекту у тварин. Це — проблема скасування смерт­ної кари. Мене бере подив, коли в інтелігентної матері сімейс­тва з’являється кровожерний блиск в очах і вона каже: «Ще не час скасовувати смертну кару». Віруюча людина, яка постить і роздає милостиню, міркує так само: «Ну, той що? Заповідь „не убий” стосується не всіх».

Так, людина може вбити, рятуючись, але й тоді мусить від­покутувати своє і сповна заплатити.

Воно легше, коли ділиш світ на людей і на нелюдей, але це дико. Для мене незбагненна логіка: вбивай, бо інші це роблять. Війна — це щось абсурдне, і вся історія людства з його війна­ми — ганебна.

Найгірші злочини, за які страчують, чинять психічно хворі люди, недугу яких завчасно не розпізнали і не вилікували. Отже, вбивці — це всі ми, бо не змогли захистити майбутні жертви.

Якби у нас зараз провели референдум, то такі, як я, зазна­ли б поразки. Хіба тоді, коли страчували прилюдно, було мен­ше злочинів? Страх — це не засіб профілактики. Страх не зупи­нить маніяка, кіл ера, алкоголіка в білій гарячці, а саме їх ми боїмося найбільше. Спійманий вбивця матиме до кінця жит­тя шанс переродитись, вимолити прощення і врешті стати пе­ред Богом.

(558 сл.)    (Із журналу)