…Літак з Європи взяв курс на Північноамериканський континент. Поміж його пасажирів – Петро Яцик. Його майбутнє нарешті чітко визначилося: він житиме в Канаді. Прощавай, поруйнована війною Німеччино, прощавай, перекроєна новими кордонами Європо, і десь у самісінькій глибині її — Верхнє Синьовидне…
У літаку йому вперше стало в нагоді знання англійської мови. І не тільки тому, що допомагав своїм землякам, які теж летіли до Канади, порозумітися з представником цієї країни, котрий їх супроводжував.
Англійська мова допомогла йому внести важливу корекцію у свою долю на тій землі.
Він запитав відповідального за розселення емігрантів канадського представника: чи можна не їхати до далекого Едмонтона (туди для допомоги фермерам направляли емігрантів), адже стоїть зима, ніяких польових робіт там поки що немає.
Хоч канадець і був приємно здивований Яциковим знанням англійської, усе ж трохи насторожився: цей молодий емігрант ще не встиг поселитися в його країні, а вже прагне змінити передбачений для таких, як він, регламент умов поселення.
Але Яцик спокійно йому пояснював: він одразу ж знайде собі роботу в Монреалі, куди вони прилітають. Там у нього є добрий знайомий, який за потреби в цьому допоможе. Підкреслив, що не збирається одержувати допомогу для безробітних і жити з неї, бо їде в цю країну не для того, аби бути в ній дармоїдом.
Відповідальний представник йому повірив. Для годиться пострахав Яцика, що потім наведе про нього довідки, чи справді він одразу ж став до роботи, і дозволив не їхати в холодний Едмонтон.
Уже в аеропорту канадець на всяк випадок зателефонував на вказану Яциком адресу й перепитав, чи там справді проживає названий чоловік. Господиня це підтвердила. Він, мовляв, чекає свого знайомого, котрий має днями прилетіти з Німеччини, а вона згодна взяти того в квартиранти.
Представник не приховував свого задоволення: усе сказане Яциком точно збігалося.
Петро переконався: у цій країні легко порозумітися, якщо чесно й щиро кажеш про свої наміри і маєш розумні аргументи.
Інші емігранти, які через лінощі навіть бодай трохи не вивчили англійську, у нових умовах не могли ні відстояти свої інтереси, ні бодай проафішувати свої наміри. Тут вони були майже німі. Ніякого вибору їм ніхто не пропонував, а самі вони його не знайшли. Хотіли того чи ні, а довелося їм ще мандрувати з Монреаля до Едмонтона.
А Яцик, який мав за плечима двадцять сім літ, надію і рішучість у душі й сім доларів у кишені, узяв таксі й поїхав за вивченою напам’ять адресою, де він мав поселитися.
Два долари — плата за таксі. П’ять одразу ж віддав господині за квартиру. Тепер у кишенях порожньо, але в нього є руки й голова на плечах. Отже, не пропаде.
419 слів За М. Слабошпицьким