проскурниці і жила, як у Бога за пазухою. Але суму-вала за Лавріном.
Тим часом Кайдаші прийшли до Києва, обходили всі церкви і розпитували про Мелашку. Нарешті потрапили до церкви, біля якої жила Мелашка. Проскурниця на східцях продавала проскури. Мелашка вибігла з пекарні і хотіла щось спитати хазяйку. І раптом побачила Лавріна – блідого та смутного. Потім свою матір і… свекруху. Її як крижаною водою облили. Потім ще раз глянула на Лаврінове лице і не витримала, кинулася до нього і заридала, як мала дитина.
Мелашка розказала, що служить у наймах, а проскурниця пожалкувала, що піде від неї така добра й роботяща наймичка. Кайдашиха пообіцяла не казати жодного лихого слова, аби тільки невістка повернулася.
І дотримала його: обсипала Мелашку медовими словами, купила обновки.
А незабаром молодичка народила сина.
VII
У Кайдашевій хаті настав мир: свекруха помирилась із невісткою. Зате надворі, між батьком та Лавріном, почався нелад. Лаврін перестав слухати батька, йому самому хотілося господарювати. Окрім того, старий Омелько пропивав у шинку всі гроші, зароблені разом із сином, і тому все важче було покорятися лайливому батькові.
Якось старий Кайдаш звечора сказав Лаврінові косити ячмінь, а той вирішив їхати до млина. Наступного дня пішов на поле, не питаючи батька. Той образився і подумав, що синки швидко заженуть його на піч.
З того часу Лаврін забрав господарство у свої руки. Батько майстрував, заробляв гроші і щовечора вертався з шинку п’яний. У нього почалися марення.
Через тиждень привид-чумак завів Кайдаша на греблю, а вранці того знайшли утопленим.
VIII
Поховали сини Кайдаша з великою честю. На четвертий день стали ділити спадщину. Карпо сказав, що батько мало відрізав йому городу, тож треба поділити його порівну. Вирішили не йти у волость, а зробити це самим.
Тільки поділили, прибігла Мотря і зміряла все очима. їй здалося, що Лаврінова частка більша. Вона скинула пояс і стала переміряти. Лаврінів город справді виявився за її міркою на один пояс вздовж і на два пояси впоперек більшим. Мотря здійняла крик, репетуючи що це так свекрушище їм наміряла. Почали переміряти. Мотря, як міряла у себе, то пояс натягувала, аж тріщав, а коли в сусідів – то стягувала. Город переміряли Кайдашиха з Мелашкою, і вийшло порівну. Мотря була сердита, що не на її вийшло. Вона причепилася за пасіку, потім за садок, бо у Лавріновій частці було більше дерев. Кричала, що треба йти у волость, хай їх розсудять там.
Карпо теж сказав, щоб йому дали половину пасіки і половину худоби. Тоді Кайдашиха нагадала, що і їй належить якась частка, а крім того, пригадала, як Карпо бив батька кулаками в груди.
Пішли у волость. Там присудили Лаврінові усе батьківське добро, бо Карпо забрав свою частку вже давно. Мотря як почула це, то ледве не скрутилася.
Від того часу не стало миру між Кайдашенками і їхніми жінками. Достатньо було іскорки, щоб сварка спалахнула з новою силою. Діти Мотрі не поважали Кайдашихи (навіть гостинці від старої викидали геть), через що Маруся плакала.
Одного дня Мотрин хлопець напився води з Мелащиної діжки і розбив випадково кухоль. Кайдашиха наробила галасу і розбила Мотрин кухоль. Тоді Мотря забігла до Лаврінової хати і розбила горщик. Кайдашиха побігла до Мотрі і розбила велику макітру. Мотря й собі вскочила до сусідів і пройшлася кочергою по полицях з горшками
та мисками, тільки черепки посипались. Чоловікам здалося, що жінок покусав скажений собака, вони кинулись обороняти посуд. Ледве розборонили жінок, але ті продовжували лаятися, докоряти одна одній. Кайдашиха, доводячи свою правоту, тикнула Мотрі дулю, але попала не до носа, а в око. Мотря вхопила деркача і сунула його межи очі свекрусі так, що виколола око. Мелашка з Лавріном стали захищати матір, пхнули Мотрю, а Карпо кинувся на Лавріна. Лаврін розлютувався, поліз на стріху і став скидати покрівлю з Карпової хати – «одділятися». Кайдашиха розмазала кров побільше і побігла позиватися у волость, наробивши галасу на все село.
Громада присудила Карпові «одірвати» свою хату і поставити окремо на городі, ґрунт розділити порівну, а Мотрі – таки відсидіти два дні в холодній.
Після того стара Кайдашиха заслабла і осліпла на одне око. Вона все питалася, від чого в них почалася така колотнеча. Вирішила освятити хату, зайшли й до Карпа, бо матері було усе-таки шкода сина. –
Хату «одірвали», розгородили тином двір, і сім’ї потроху стали миритися. Спочатку почали забігати з однієї хати в другу діти, потім господарі заходити за інструментом, а там стали любенько розмовляти через тин і жінки. Щоб не обходити навкруги у ворота, зробили в дворі перелаз через тин.
Мир між братами поміцнішав задля господарської справи і спільної вигоди.
IX
Цілу зиму й весну Кайдашенки прожили в ладу. Кайдашиха сердилась на Мотрю, але невістки жили між собою у згоді. Лаврін любив Мелашку: ніколи й пальцем не зачепив, навіть не лаявся. Мотря часто гризла голову Карпові, але він відмовчувався.
Навесні Мелашка посадила біля самого тину огірки. Коли з’явились перші огірочки, Мотрин півень перескочив через тин, поскликав курей і курчат, і разом вони по-клювали всі огірки. Кайдашиха, як побачила таку шкоду, знайшла палицю і пошпурила на курей. Перебила півневі ногу і прибила двох курчат. Тут вибігла Мотря і стала лаятися, чіплятися до Карпа, щоб той полаяв матір і примусив сплатити за півня і двох курчат. Але Карпо сміявся з неї і відмахувався, говорячи: «Та й бриклива ж ти, Мотре, хоч я тебе колись любив за той перець. Вже дуже наперчила!»
Непорозуміння виникали і через курей, і через огірки,