Поняття «світ» означало єдність, цілісність й упорядкованість всього сущого. Джерелом цієї єдності та впорядкованості світу було життя общини. Соціальний порядок, регламентація діяльності через звичаї, ритуали, табу накладалися на зовнішнє середовище, яке осмислювалось під впливом соціального порядку та діяльності. Так, світ давніх людей — це певна сукупність знань («смислова єдність»), яка утворилась на основі їх соціального життя і практичної діяльності. При цьому домінував перший момент: космос пояснювався на основі соціальної впорядкованості, навіть значення їстівного чи неїстівного (рослини чи тварини) часто регламентувалось через табу (соціальні норми).

Таке розуміння світу існувало впродовж тривалого часу. З освоєнням природи і виникненням держави «світ» набув ширшого значення — світ-космос греків, християнський (мусульманський, Піднебесна) світ, Новий і Старий світ.  Такому впорядкованому світові (космосу) протистояв хаос.

Паралельно формувалось інше поняття світу, основою якого було знання об’єктивних властивостей і відношень речей. Уже в натурфілософії греків, а особливо під впливом наукової революції XVI — XVII ст., формується натуралістичне розуміння світу. Під світом починають розуміти світ об’єктивної природи, яка охоплює й людину. Все суще сприймається в горизонті наукового знання.

Поступово ідея єдиного упорядкованого світу науки витісняє і заміщує ідею світу, упорядкованого культурою. І нині поняття світу вживається переважно в науково-натуралістичному розумінні, в якому він постає як щось само по собі суще, а світ культури мислиться як маленька часточка цього об’єктивного природного світу.