У зв’язку з реформуванням освіти намітилися істотні зміни в методах навчання та змісті освіти. Яскравим підтвердженням цього є спрямованість на гуманізацію і гуманітаризацію освіти. У зв’язку з цим змінюється роль і зміст дисциплін соціально-гуманітарного циклу.

Говорячи про особливості сучасного підходу до освіти, слід відзначити, що зараз в Україні освіта менш підвладна ідеологічним впливам, з’явилася можливість використовувати плюралізм поглядів у розвитку багатьох наук. У вищих і середніх навчальних закладах стали вивчатися альтернативні спецкурси, що базуються на досягненнях світової і вітчизняної науки. Наприклад, у середній школі викладаються курси “Людина і світ”, “Валеологія”, “Історія Батьківщини” та інші, у вищих навчальних закладах – “Економічна теорія”, “Політологія”, “Культурологія”, “Релігієзнавство”, а також “Соціологія”, яка раніше, у 50-ті рр. XX ст. у СРСР була забороненою наукою. Вже минуло більше ніж 10 років з того часу, як стали присуджувати наукові ступені кандидата і доктора соціологічних наук.

У багатьох ВНЗ України, не враховуючи загального курсу із соціології, викладають ряд спеціальних та галузевих соціологій залежно від специфіки навчального закладу: соціологія праці, соціологія управління, соціологія права, соціологія масових комунікацій, соціологія громадської думки, соціологія молоді та ін. Соціологія освіти викладається в усіх гуманітарних вузах України. І це не випадково, тому, що, за визначенням П. Сорокіна, освіта поряд з такими соціальними інститутами, як армія, релігія, трудові організації, є “ситом”, через яке “просівають” індивідів для того, щоб вони зайняли певне становище в суспільстві. Іншими словами: освіта – “сито” для відповідної стратифікації особистості і соціальних груп.

“Безпосередньо навчальний процес враховує гуманітарні принципи: подолання органічного технократизму; єдності логічного й історичного; єдності суспільного й особистісного; єдності навчання і виховання; додання людинотворчого характеру процесу навчання” [141, с. 7].

Гуманізація освіти поставила в центр роботи педагогічних колективів навчальних закладів формування і виховання особистості, тому що саме освіта є її соціальним інститутом, де після сім’ї відбувається подальша соціалізація особистості. Виховати гідних громадян України, патріотів, які люблять свою Батьківщину, прагнуть, не шкодуючи сил, примножувати багатство країни, прикрашати свою землю і захищати її природне середовище – ось таким є завдання системи освіти, що зобов’язане забезпечувати й безперервність виховання. Тому кожен урок у школі, кожна лекція у ВНЗ має нести в собі елементи формування такої особистості. Не можна не погодитися з думкою П. Таланчука, який сказав: “Коли виховання падає, суспільство постає перед загрозою тотальної розбіжності. Уже в давнину говорили, що знання має бути передане тільки учням з певним запасом моральності, інакше зло в суспільстві примножується… Насамперед потрібно духовно вилікувати людину. Культура не може бути без знання історії, філософії, мистецтва, як без знань етики” [179, с. 16].

Учитель сіє в душах своїх учнів добре, гуманне, дбайливе ставлення до тваринного і рослинного світу. Учні і студенти очима своїх педагогів сприймають навколишній світ, а тому особистий приклад учителя, його світогляд, розуміння соціальної реальності відіграють величезну роль у гуманізації освітнього процесу. Ось чому в “підсумковому документі”, прийнятому на зустрічі міністрів освіти “великої вісімки”, що відбулася в квітні 2002 р. в Токіо, були “визначені завдання на найближче майбутнє: забезпечити можливості в отриманні освіти для всіх дітей, здійснити безперервність освіти, що ґрунтується на чотирьох заповідях – дати знання, прищепити вміння і навички, навчити бути собою і жити в суспільстві” [179, с. 18].

Багатство суспільства насамперед визначається сумою знань, нагромаджених у ньому, і вмінням творчо їх використовувати. Саме створення людського капіталу і забезпечить перехід від індустріального суспільства до суспільства знань, де кожен його член повинен прагнути до того, щоб на основі загальної високої культури знань в галузі природних і суспільних наук приймати кваліфіковані рішення в політиці, виробництві товарів чи виробництві нових знань. Крім понять “капітал” і “праця”, основними термінами постка піталістичної економіки ще стають такі, як “інновації”, “людський фактор”, “продуктивність”, “людський капітал” тощо. Провідною групою в суспільстві стають люди з високими знаннями, які вміють творчо їх застосовувати в роботі.

В Україні з дня проголошення незалежності стали відроджувати гуманітарні науки. Наприклад, створені науково-дослідні інститути української мови, східно-європейських досліджень, археології і джерелознавства, народознавства, сходознавства, світової економіки і міжнародних відносин, відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна” тощо. Усі створені гуманітарні інститути й університети предметно працювали над створенням підручників, методичних посібників для вищої школи, що поглибили навчальний процес, зробили його багатим і різнобічним, а деякі з них змінили наш світогляд на певному етапі історичного розвитку України. У цілому керівництво Міністерства освіти і науки, гуманітарних інститутів підвищило рівень роботи вищої школи і добре вплинуло на виховання молодих фахівців.