Після смерті Петра І (1725 р.) російські імператори намагалися надалі обмежувати українське самоврядування. Але зі зміною імператорів і міжнародної ситуації політика «залізної руки» щодо України інколи дещо пом’якшувалася. Так, у 1727 р. царський уряд, враховуючи можливість війни із Туреччиною, вирішив відновити посаду гетьмана. Ним став Данило Апостол (1727—1734 рр.).
Протягом стислого терміну гетьман навів порядок у фінансах, насамперед у податковій системі, сформував державний бюджет у розмірі 144 тис. карбованців річних і в розвитку економіки зробив ставку на підприємливу буржуазну верству суспільства, тим більше, що й власне багатогалузеве господарство розвивав у такому ж напрямі.
Із відома гетьмана в Глухові в 1728 р. відбулася розширена нарада українських купців, на якій обговорювалися питання торговельної політики уряду Гетьманщини й розв’язання нагальних купецьких проблем. Низкою універсалів гетьман оберігав українських купців від конкуренції іноземних, у тому числі й російських. Було організовано кредитування купців, відсунуто термін сплати по векселях, підготовлено проект вільної торгівлі в Гетьманщині.
У 1729—1730 рр. влада провела генеральне слідство про маєтності, яке виявило неконтрольоване роздавання сіл у приватне володіння і катастрофічне зменшення кількості особисто вільних селян. Усі маєтності були поділені на шість категорій — рангові, надані за заслуги, ратушні, вільні, спірні та монастирські. Села й хутори, що були незаконно одержані старшиною, шляхтою, монастирями, містами і російськими чиновниками, поверталися до свого попереднього статусу. У зв’язку із цим значна частина селян поліпшила своє матеріальне й соціальне становище. Права землевласників на маєтності й підданих, визнані генеральним слідством, зміцнювалися. Була здійснена спроба покінчити із землеволодінням російських вельмож і чиновників. Гетьман видав старшині спеціальний універсал, аби та спонукала російських землевласників продавати свої маєтки в Україні за прийнятною ціною.
Д. Апостол домігся передачі судових справ у відання місцевих судів. Генеральному суду поверталися функції вищої судової інстанції, хоча нею фактично продовжував залишатися російський монарх. Тим самим підривалася незалежність українського судочинства й посилювалася влада центру. Гетьманська інструкція 1730 р. чітко визначила компетенцію різних судових установ та їх кількісний склад. Гетьман планував створити новий єдиний кодекс законів для всієї Гетьманщини.
Незважаючи на свою реформаторську діяльність Д. Апостолу не вдалося вберегти козаків, селян і міщан від примусових робіт і виконання військового обов’язку далеко від домівок. Але в цілому за його гетьманування внутрішнє життя України стабілізувалося. На деякий час удалося уповільнити процес перетворення Гетьманщини на звичайну частину Російської імперії.
У ході тривалих війн за панування в українських землях між Росією, Річчю Посполитою, Туреччиною і Кримом, Україна виявилася роздробленою: Слобожанщина, Лівобережжя, Київ і Запорожжя перебували під владою Росії, а Правобережжя — під владою Речі Посполитої і Туреччини. Розчленування українських земель було закріплено системою договорів між цими державами. Єдиний народ був розколотий і опинився у сфері впливу різних культур. Протягом першої половини XVIII ст. уряд царської Росії поступово підготував умови для ліквідації Гетьманщини.