Героїня роману співачка Консуело наближена до автора, вона є втіленням його ідеалу митця і водночас здійснювачем його естетичної програми. За своїми людськими якостями, своїм альтруїзмом вона не поступається П’єру Гюгенену, Полю Арсену та іншим позитивним героям із романів Жорж Санд 40-х років. Консуело теж походить із простолюддя, і цим походженням героїні теж мотивуються її високі моральні якості. В ній живе дух демократичного ‘ мистецтва, хоч Консуело доводиться обертатися в середовищі аристократії і. професійних музикантів. Вона зберігає любов до простого народу й народної музики, під час мандрів з молодим Гайдном вона співає селянам та ремісникам, і письменниця зазначає, що почувалася вона при цьому «краще, ніж тоді, коли виступала перед вишуканою публікою. її мистецтво – мистецтво для всіх, і саме таке мистецтво вона хоче творити, коли з графом Альбертом фон Рудольштадтом йде в народ.-
Роман «Консуело»і його продовження «Графиня Рудольштадт» цікаві для нас ще й тим, що в них відбувається прорив до слов-янського світу в творчості Жорж Санд. Тут з’являється тема Чехії і чеської історії, зокрема гуситства та гуситських війн, яка захопила письменницю. «Товариство невидимих», про яке йдеться в другій частині дилогії, генетично пов’язане з гуситством, великим ідейним і революційним рухом чеського народу в XV ст. Це звернення до гуситства перебуває у зв’язку з ідейними шуканнями Жорж Санд, з її соціал-утопізмом, зокрема з ідеєю П’єра Леру про те, що слов’яни, які зберегли дух справжнього, древнього демократизму, покликані остаточно ствердити на землі рівність і братерство. В «Revue Independante», що видавали Жорж Санд і Леру, велика увага приділялася слов’янській темі, тут, зокрема, була опублікована стаття, в якій вперше у Франції йшлося про нову українську літературу й згадувався Шевченко і.
Працюючи над дилогією, Жорж Санд вивчала історію гуситських війн, наслідком чого були її історичні нариси про видатних гуситських полководців Яна Жижку й Прокопа Великого, опубліковані спершу в згаданому часописі. Ці нариси заторкують також українську історію, в них розповідається й про новгородсіверського князя Сігізмунда Корибутовича, русича за вірою й культурою, який зі своїм військом прибув до Чехії в 1422 р. і брав активну участь у гуситських війнах з хрестоносцями. Він претендував на чеську корону і перебував у дружбі з Яном Жижкою, який називав його сином, а він Жижку – батьком.
«*У другій половині 40-х років Жорж Санд пише свої «сільські повісті» («Жанна», «Чортова калюжа», «Фран-суа-найда», «Маленька Федетта»), яким належить помітне місце в її творчості, а також у французькій і європейській літературі. Як зазначав ще Франко, 40-ві роки минулого сторіччя ознаменувалися в європейських літературах фронтальним зверненням до селянської теми, появою романів і повістей, «в котрих мужик являється героєм, життя його стається головним предметом, канвою талановитих творів літературних…» Водночас у трактуванні селянської теми визначаються дві основні тенденції, до яких, ніби до полюсів, тяжіє все розмаїття європейської «сільської епіки» XIX ст. Одна з них своє завершене втілення знайшла в творчості Жорж Санд, друга – в творчості Бальзака; першу з них можна визначити як романтично-утопічну, ДРУГУ – як соціально-аналітичну.
Сільським повістям Жорж Санд властиве романтично-ідеалізуюче зображення сільського життя й селянських типів, висунення на перший план соціально-етичних мотивів, співзвучних з утопічним соціалізмом або навіяних ним. Письменниця творила в цих повістях також своєрідний оазис простоти, природності й людяності, оточений морем соціальної дійсності, де панують зовсім інші закони й правила поведінки.’ Саме в цих повістях знайшло повне й завершальне втілення згадуване «народництво» Жорж Санд і її теорія «ідеальної правди»: Романтична ідеалізація селян як носіїв природних першовитоків та моральних чеснот і протиставлення їм ницого меркантильного суспільства – це ті визначальні риси жоржсандівської моделі сільського роману, які проступають у багатьох творах тогочасних європейських літератур на сільську тематику»
Серед численних творів Жорж Санд саме її сільські повісті виявилися найбільш співзвучними українській літературі й викликали найбільшу зацікавленість. Вони привернули увагу Т. Шевченка, але він поставився до них не дуже прихильно: зіставивши їх з «Народними оповіданнями» (1857) Марка Вовчка, він повну перевагу віддав останнім. Слід думати, для нього виявилася неприйнятною ідеалізуюча тенденція в зображенні сільського світу французькою письменницею, що надає йому нерідко ідилічного характеру. По-іншому оцінив ці її твори І. Франко, побачивши в них повісті, що підносять селянина та його людську гідність.
Зіставляючи «сільські повісті» Жорж Санд і «Народні оповідання» Марка Вовчка, передусім фіксуємо, що вони близькі авторською позицією активної симпатії до селян, різким протиставленням двох соціальних світів – селянського і панівних класів, – трактуванням їх як моральних полюсів, загальним ідеалізуючим зображенням селянських персонажів. Але не менш значні й типологічні відмінності між цими літературними явищами. «Народні оповідання» ближчі до реального життя, зокрема в тому розумінні, що в них відсутній елемент умоглядних побудов утопічного спрямування, і тому вони конкретніші й безпосередніші. В повістях Жорж Санд немає того повного зближення автора з селянським світом, його «розчинення» в селянині-оповідачіг як це маємо в оповіданнях Вовчка. Французька письменниця дотримувалася зовнішньої точки зору щодо селянського світу, розповідь в її повістях ведеться високоосвіченою парижанкою, речником передової суспільної думки. Внаслідок цього виникає розбіжність між авторською мовою і дійсною мовою селян, яка усвідомлювалася письменницею, і вона прагнула її подолати, але якоюсь мірою їй вдалося досягти цього лише в «Франсуа-найді».
Після 1848 р. починається третій період творчості Жорж Санд, найбільш тривалий і найменш динамічний. Настає нова історична епоха, і письменниця все помітніше випадає з ритму суспільного й літературного розвитку. Як і раніше, пише вона багато, але все менше виходить з-під її пера творів, які ставали помітними явищами літератури. З одного боку, її твори все далі відлітають від життя, його дійсних проблем і колізій, все нестримніше править в них фантазія у пошуках і вираженні «ідеальної правди». З іншого боку, все відчутніше проявляється в них тяжіння до камерності, до змалювання інтимного життя і психологічних переживань героїв.
Отже, як митець Жорж Санд належить передусім епосі між двома французькими революціями 1830 і 1848 pp., там епіцентр її творчості, адекватність епосі та пануючим у ній умонастроям, далі вона все більше входить в ситуацію письменника, що пережив свій час.