в спілкуванні з нею він зміцнює свої духовні й моральні сили.

Ізоморфне вираження природи в її динаміці й одухотвореності Гельдерлін знаходив у міфології, і звідси насиченість його поезії міфологічними образами, мотивами, алюзіями. На основі давньогрецької міфології і за аналогією з нею він витворює власну міфологію, пантеон богів і божеств, які виступають втіленнями чи навіть персоніфікаціями живих начал та стихій природи. Як було спостережено, його “узагальнені боги тонуть в деякій невизначеності всередині природи, всередині матерії, ніби напівясні, напівпробуджені їх душі, як власна їх енергія” (Н. Берковський). Однак його боги й божества антропоморфні, на еллінський лад наближені до людського рівня (вони не всесильні – “владує лиш доля”), в них виражені також вищі людські якості й можливості, зокрема “розкіш жити тільки божественним”, що мовою Гельдерліна означає – високим, універсальним, прекрасним, що підноситься над побутом і повсякденною дрібнотою.