керуватися її законами, були для Гельдерліна давні греки. Відповідно в давньогрецькій культурі він вбачав культуру, яка перебувала в гармонії з природою, розвивалася в “обіймах природи”, не протиставляючи себе їй і її законам. Звідси культ давньої Еллади, притаманний Гельдерліну, прагнення пройнятися її органічним, відповідним природі, світовідчуттям, духом і ладом її культури, чим він так відрізняється від інших німецьких романтиків, які свої симпатії віддавали переважно середньовіччю. До цього необхідно додати, що класична Греція була для Гельдер-ліна не тільки великим минулим, а й прообразом майбутнього, що народжувалося в бурях Французької революції.
Характерним явищем ранньої творчості Гельдерліна є його “тюбінгепськг гімни”. В них оспівуються ідеї й поняття, які Французькою революцією були підняті до рангу найвищих громадсько-політичних і моральних цінностей, стали її символами віри. Так на німецькому грунті постали два “Гімни свободі”, “Гімн людству”, “Гімн дружбі”, “Гімн красі” – як своєрідні відлуння Французької революції, її високих прагнень і поривів. Оспівуючи ідеали і пафос Французької революції, Гельдерлін почасти запозичував і її мову та образно-стильову систему. В “тюбінгенських гімнах” він широко вдається до античних образів і ремінісценцій, причому його міфологічні боги й історичні герої тут ототожнюються з алегоричними образами й поняттями Французької революції, теж стилізованими під античність. Багато для нього важила тоді й одична традиція ПІіллера, на яку він теж спирався у своїх “тюбінгенських гімнах”. Близькі до неї урочисто-патетичний тон цих гімнів, їхній філософський пафос і риторика, ритміка і строфіка.
Досить непростим є питання типології творчості Гельдерліна, її належності до певних художніх систем і напрямів. З цього приводу висловлювалися різні думки й виникали суперечки. Одні дослідники вважають Гельдерліна представником нового класицизму і ставлять його в однім ряду з Вінкельманом, Гете, Шіллером як гідне завершення цього блискучого ряду. Інші ж розглядають його як романтика, щоправда, з яскраво вираженими самобутніми рисами, що вирізняють його з-поміж інших романтиків. Треті заявляють, що Гельдерлін знаходиться поза тогочасними напрямами й течіями, бо в усьому ним написаному він завжди поет і філософ, завжди класик і романтик водночас.
Справді, Гельдерлін був і класиком, і романтиком, але в надто категоричне “водночас” необхідно внести уточнення: він був переважно класиком на ранньому етапі творчості, далі ж його розвиток відбувався в напрямі дедалі більшого зближення з романтизмом, злиття з романтичним рухом. Його творчість розпочиналася в річищі нового класицизму, але далі він іде своїм власним шляхом, творить поезію