Після закінчення курсу богослов’я Івана Пулюя чекав вигід­ний сан священика. Цього так хотіли і його батьки-хлібороби, які сповідували греко-католицьку віру. Іван Пулюй вибрав іншу життєву дорогу — поглиблено вивчав фізику та електро­техніку. Саме ці знання підняли його на вершину світової сла­ви. Як не прикро, але в Україні ім’я Пулюя донедавна багатьом було невідоме. Тільки зі здобуттям незалежності про нього за­говорили, його наукові здобутки стають надбанням нації.

Вчені особливо відзначають праці Івана Пулюя в галузі мо­лекулярної фізики — дані про коефіцієнти внутрішнього тер­тя та дифузії газів і пари є вихідними, коли обчислюють такі мікроскопічні величини, як середня довжина вільного пробі­гу молекул, їх кількість в одній грам-молекулі тощо. В галузі електротехніки Іван Пулюй удосконалив технологію виготов­лення розжарювальних ниток для освітлювальних ламп, пер­шим дослідив неонове світло. Ряд промислово розвинених країн Європи запатентували запропоновану Іваном Пулюєм конструк­цію телефонних станцій та абонентських апаратів, зокрема за­стосування розподільчого трансформатора. З участю земляка запущено ряд електростанцій на постійному струмі в Австро-Угорщині, а також першу в Європі на змінному струмі.

Досі залишається спірним питання про відкриття рент­генівських променів. Якщо Рентгена знає нині весь світ, то ім’я Івана Пулюя тільки здобуває обшири. На думку науковців, внесок Рентгена у дослідження Х-променів є явно завищеним. Рентген надавав значення тільки фактам, а не їх поясненню. Як не дивно, певний час він заперечував вивчення механізму явищ, у тому числі й нововідкритих променів. Іван Пулюй до­сліджував мікроскопічні процеси. П. С. Кудрявцев в «Истории физики» пише: «Невдала гіпотеза Рентгена була разом з тим свідченням хибності його теоретичного мислення, схильного до однобічного емпіризму. Тонкий і вмілий експериментатор,