У IV ст. до н. е. була започаткована дуже впливова філо­софська школа — стоїцизм, її засновником вважають Зенона з Кітіона.

Зазвичай стоїцизм умовно поділяють на три частини: фізику (філософію природи), логіку та етику.

Фізика стоїків бере свій початок від космологічного вчення Геракліта Ефеського, який першопричиною визнавав вогонь. У стоїків різноманітність предметного світу зу­мовлена єдністю вогню з повітрям, водою й землею. В основі Космосу та­кож лежить вогонь, який є його душею, що разом з людиною формує цілісну систему вогняного організму, який живе за власним законом. Вивчаючи фізику, можна отримати відповідь на питання про місце людини в космічній си­стемі.

Для стоїків Космос є колискою, в якій народжується життя на Землі. Космос є живим організмом, душа якого збігається з по­няттям Бога. Розум Космосу (Логос) можна побачити в доцільних причинно-наслідкових зв’язках матеріального світу, існуванні невблаганної долі (фатуму). Таким чином, життя людини наперед визначене космічною душею, уникнути цієї залежності людина фізично не в змозі. Ця ідея визначила головну стратегію й такти­ку етики стоїків — через те, що зовнішні матеріальні цілі зазви­чай недосяжні й нереальні, людина має орієнтуватися лише на підвладний їй внутрішній вибір (свободу волевиявлення). «Хто по­годжується з долею, того вона веде, а хто не згодний з нею, того вона тягне» (Сенека), тому зовнішня свобода виявляється лише в єдності, співпраці з долею, яку неможливо змінити. Ця співпраця знаходить свій вияв у організації повсякденного життя згідно із законами природи й Логосу. Досягнення гармонії з природою (до­брочинного життя) веде до щастя (евдемонії).

Досягти щастя можна лише за умови, що душу людини ніхто й ніщо не тривожитиме, якщо немає надмірних бажань, які не­можливо реалізувати. Стоїчний ідеал щасливого життя людини — це апатія (свобода від афектів життя) та атараксія (життя поза впливом зовнішніх обставин). Якщо жити щасливо й добро­чинно згідно з власним волевиявленням неможливо, то цілком виправданим, як вважали стоїки, є самогубство.

У подальшому стоїцизм значно вплинув на формування хрис­тиянського віровчення (розвиток християнської ідеї про сво­боду вибору особи та її індивідуальну відповідальність за цей вибір). Етика стоїцизму стала навдивовижу актуальною в но­вий час, інтригуючи своєю ідеєю внутрішньої свободи.