Політика Австро-Угорщини була спрямована на те, щоб закріпити за Західною Україною статус аграрно-сировинного придатку до розвинутих провінцій імперії. Західноукраїнські землі були джерелом дешевої сировини і ринком збуту промислових товарів і машин.
Господарство Західної України було аграрним. Зміни в сільському господарстві відбувалися повільно, воно розвивалося переважно пруським шляхом. Промисловість хоча і зробила значний крок уперед, проте залишалася відсталою, темпи її розвитку були надзвичайно низькими. Важкої промисловості майже не існувало, машинобудування було розвинено слабко. На цей час в краї були розвинені такі галузі промисловості, як лісова, лісопильна, нафтова, буровугільна, соляна. Провідною галуззю були нафтова, яка почала розвиватися від середини ХІХ ст. Центром розвитку був Борислав. У промисловості домінував іноземний капітал — австрійський, німецький, англійський, французький.
У другій половині 60 — на початку 70-х рр. ХІХ ст. стрімкого розвитку набула лісопильна промисловість. Іноземні підприємці за безцінь скуповували ліси та вирубували їх. Цінна деревина вивозилася до Австрії, Німеччини, Італії, Туреччини та інших країн.
Украй повільно розвивалися буровугільна, соляна, харчова та інші галузі. Легка промисловість залишалася на рівні дрібного ремесла і не могла конкурувати з фабричною продукцією.
Порівняно з Наддніпрянщиною, економіка Західної України була відсталою і носила яскраво виражений колоніальний характер.