Не менш значущою релігією Давнього Китаю був даосизм, який належав до так званої «тріади вчень», що стала основою розвитку всієї духовної культури Китаю. Засновником даосизму вважають давньокитайського мислителя Лао-Цзи. За легендою, лао-Цзи на кордоні залишив рукопис обсягом у п’ять тисяч знаків, який згодом дістав назву «Дао-Де-Цзин»(книга про Дао та шляхи його досягнення)у цьому рукопису автор коротко виклав власні філософські погляди на світ. Свою релігійну філософію Лао-Цзи ґрунтує на 3 основних поняттях:»Дао»,«Де»,«У-вей»

«Дао»- це шлях усіх речей, предметів навколишнього світу. Даоські мудреці, акцентуючи увагу на значенні Дао, вважали, що людина залежить від землі, земля – від неба, небо- від Дпо, а Дао – від самого себе. Дао неможливо визначити словесно, йому не можна дати конкретне ім’я, бо воно саме є першопричиною, що дає ім’я всім предметам довколишнього світу. Дао присутнє в будь-якій точці матеріального оточення, усе починається з Дао й повертається до Дао, воно є головним законом буття, визначає його розвиток і видозміну. «Де»-відзеркалює творчі потенції Дао, можливість формувати предмети матеріального світу. Мудра людина повинна була коритися закону Дао. Підкорення означало звільнення її від власного егоїзму через покору природі та єднання з Дао. Орієнтація на єднання з Дао вказувала на важливу релігійно-філософську ідею даосизму: матеріальний світ був відносним так само, як життя та смерть на землі. А отже можно було сподіватися на безсмертя. «У-вей»(принцип бездіяльності). Він означав відмову від будь-якої діяльності, що може завдати шкоди природі та об’єктивному причинно-наслідковому зв’язку в ній. Що менше змін провокує людина своєю активністю,  то краще для існування та розвитку Дао на практиці реалізація принципу У-вей – це активність, спрямована на щонайбільшу гармонію послідовника даосизму з соціальним і довколишнім світом.Наприкінці І тис до н.е. поняття «Дао», «Де», «У-вей» отримали релігійно-містичну інтерпретацію, вони почали сприйматися як своєрідні релігійні догми. Виконання яких повинно було принести людині реальне спасіння від страждання в матеріальному світі й давало змогу досягти абсолютної гармонії із зовнішнім світом. При цьому самого Лао-Цзи обожнювали. З його вчення пов’язували складну ієрархію богів і демонів, містичну модель подолання суперечностей матеріального світу задля отримання безсмертя. Пантеон даоських богів очолює трійця шан Ді, Дао-Цзи та творець світу пань-Гу. Даоським култом керували жерці або ченці. Даосизм остаточно набув форми релігії в Vст.н.е, коли в ньому виникли численні секти, течії, учення окремих аскетів, релігійно-філософські інтерпретації. Головними генераторами релігійно-філософських знань були даоські вчителі мудрості. Вони пропонували своїм послідовникам оптимальні моделі досягнення внутрішнього щастя, поєднання з потоком над свідомого Дао й досягнення особистого безсмертя. Філософія і релігія даосизму надають вадливого значення ідеям безсмертя. Розробляється теоретичні аргументи на користь можливості подолання смерті. Даоські мудреці говорили про те, що кожна людина після народження отримує певну кількість енергії, яку вона з необхідністю витрачає за життя – від народження до смерті, але її можна додатково компенсувати тією, яка є в природі, повітрі, їжі. Людина повинна боротися за чистоту тіла й душі, повинна економити енергію. Конкретна практика даосизму, спрямована на отримання безсмертя, складалася з 3 основних положень: керування тілом, керування диханням і керування серцем. Даосизм не мав священних текстів. Книга «Дао Де Цзин» була конгломератором даоських філософських сентенцій, релігійних принципів та ідей, формул алхімії, астрологічних і математичних знаків, що відображали наукову і ненаукову сфери пізнання довколишнього світу.Сьогодні даоські знання є відображенням не тільки релігії даосизму, але й конкретним засобом, що дає змогу людям підтримувати й розвивати фізичне та духовне здоров’я, вести повноцінний здоровий спосіб життя. Використовуючи розроблені даоськими ченцями дихальні вправи Циган і комплексні вправи Тайцзинцюань.